Просимо Вас також, по-можливості, надати до 8 лютого 2007 року свої зауваження та пропозиції щодо проекту цього Закону для подальшого його обговорення за Вашою участю  у Комітеті Верховної Ради 13 лютого 2007 року.

 Завантажити - 1169557323_project_zakon_dialog.zip

Проект КОНЦЕПЦІЇ Загальнодержавної цільової соціальної програми “Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008 – 2017 роки”  - завантажити - 1193167879_project_koncep_final.zip

Завантажити 1165258631_dodatok_1_12.zip

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові та економічні засади фінансування охорони здоров’я, а також організаційні та фінансові механізми здійснення обов‘язкового медичного страхування в Україні.

Завантажити - 1165256336_project_zakonu_medstrach.zip

Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про фінансування охорони здоров‘я та медичне страхування”.
 

Завантажити - 1165257760_pojasnit_zapiska.zip

Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій.

Завантажити - 1165258128_Nakaz_medogl.zip

Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій розроблений на виконання законів України “ Про охорону праці” (стаття 17), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (стаття 26), Основ Законодавства України про охорону здоров’я (стаття 31) і визначає проведення попереднього (під час прийняття на роботу), періодичних (протягом трудової діяльності) та позачергових медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, пенсіонерів та осіб, що припинили роботу у виробництвах з шкідливими чи небезпечними умовами праці, вплив яких може обумовити пізній розвиток професійних захворювань та щорічного обов’язкового медичного огляду осіб до 21 року.

 завантажити - 1165259176_porjadok_medoglyadu.zip

вноситься народними
депутатами України
Мойсиком В.Р. (посв.№374)
Карпуком В.Г. (посв.№395)
Гуменюком О.І. (посв.№365)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про громадські об`єднання

Цей Закон визначає правові та організаційні основи реалізації права осіб на свободу об`єднання у громадські організації для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення суспільних інтересів, гарантованого Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також засади утворення і діяльності громадських об`єднань.

Стаття 1. Громадське об`єднання

Громадське об`єднання є видом суспільної самоорганізації (громадян та/або юридичних осіб), що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності, а також задоволення і захисту законних спільних інтересів своїх членів.

Громадські об`єднання є неприбутковими.

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані з утворенням та діяльністю громадських об`єднань, спілок громадських об`єднань, а також філій та представництв іноземних громадських (неурядових) об`єднань в Україні (далі - громадські об`єднання).

Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з утворенням та діяльністю політичних партій, релігійних організацій, кооперативів та творчих спілок тощо, особливості утворення і діяльності яких регулюються спеціальними законами.

Стаття 2. Види громадського об`єднання

Громадські об`єднання відповідно до своїх завдань поділяються на:

- благодійні організації. Особливості правового регулювання діяльності благодійних організацій визначається окремим законом України;

- фахові об`єднання – є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності. Особливості правового регулювання діяльності фахових об`єднань визначається окремим законом України.

- інші громадські об`єднання:

а) представляють інтереси своїх членів;

б) не займаються благодійництвом;

в) не мають статусу фахового об’єднання.

Стаття 3. Обмеження на утворення і діяльність громадського об`єднання

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих громадських об`єднань забороняється у судовому порядку, коли їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

3) незаконне захоплення державної влади;

4) пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

5) розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

6) посягання на права і свободи людини, здоров`я населення.

Громадські об`єднання не можуть мати воєнізовані формування.

Стаття 4. Законодавство про громадські об`єднання

Законодавство про громадські об`єднання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів України та актів законодавства, прийнятих відповідно до них.

Розділ ІI. ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ

Стаття 5. Принципи утворення та діяльності громадського об`єднання

Громадські об`єднання утворюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та відкритості. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

Обмеження діяльності громадських об`єднань може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.

Всі основні питання діяльності громадських об`єднань повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів організації.

Громадські об`єднання повинні регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

Громадські об`єднання, що легалізовані шляхом державної реєстрації, зобов`язані оприлюднювати (обнародувати) за посередництвом друкованих та/або електронних засобів масової інформації (сайтів):

1) свої статутні та інші нормативні документи,

2) персональний склад керівних органів,

3) персональний склад виконавчих органів,

4) протоколи зібрань вищих керівних органів (загальних зборів, конференцій, з’їздів),

5) протоколи засідань керівних органів, що діють в період між зібраннями вищих керівних органів,

6) дані про джерела фінансування та витрати,

7) контактні дані керівництва організації,

8) контактні дані керівництва регіональних і місцевих осередків організації, якщо такі існують.

Оприлюднення вказаних даних проводиться не пізніше двох місяців після прийняття відповідного документу, проведення зібрань і засідань, створення місцевого осередку, закінчення календарного року тощо.

Стаття 6. Статус громадського об`єднання

Громадські об`єднання України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських громадських об`єднань належать об`єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих громадських об`єднань належать об`єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або області. Територія діяльності самостійно визначається громадським об`єднанням.

Громадське об`єднання є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Стаття 7. Спілки громадських об`єднань

Громадські об`єднання, легалізовані у порядку, встановленому цим Законом, мають право об`єднуватись у спілки громадських об`єднань.

Утворення та діяльність спілок громадських об`єднань здійснюється на засадах та у порядку, встановленому цим Законом.

Розділ III. ПОРЯДОК УТВОРЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ

Стаття 8. Засновники громадського об`єднання

1. Засновниками громадських об`єднань, крім тих, які утворюються і діють з міжнародним статусом, можуть бути фізичні особи – громадяни України та юридичні особи - резиденти.

2. Рішення про заснування громадських об`єднань приймаються установчим з`їздом (конференцією) або загальними зборами.

До компетенції установчого з`їзду (конференції) або загальних зборів засновників громадського об`єднання також належить:

1) визначення найменування громадського об`єднання відповідно до статті 10 цього Закону;

2) затвердження статуту (положення) громадського об`єднання відповідно до статті 11 цього Закону;

3) утворення (обрання) керівних, виконавчих і контрольних органів громадського об`єднання відповідно до затвердженого статуту (положення) громадського об`єднання.

3. Засновниками спілок громадських об`єднань є громадські об`єднання.

До компетенції Установчих зборів засновників спілки громадських об`єднань належать питання:

1) визначення найменування спілки громадських об`єднань відповідно до статті 10 цього Закону;

2) затвердження установчого договору спілки громадських об`єднань, передбачений статтею 11 цього Закону;

3) утворення (обрання) органів управління спілки громадських об`єднань відповідно до затвердженого установчого договору спілки громадських об`єднань.

4. Рішення про заснування громадського об`єднання не підлягає нотаріальному посвідченню.

5. Утворення філії чи представництва іноземної громадського (неурядового) об`єднання в Україні здійснюється рішенням уповноваженого органу іноземного громадського (неурядового) об`єднання про утворення філії або представництва в Україні. Таке рішення легалізується в Україні в установленому цим Законом порядку.

Стаття 9. Членство в громадському об`єднанні

Членами громадських об`єднань можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці або особи без громадянства) та юридичні особи.

Членом громадського об`єднання може стати будь-яка фізична та юридична особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам до члена, визначеним Статутом даної організації. Необґрунтована відмова прийняти у члени громадського об`єднання може бути оскаржена у судовому порядку.

Стаття 10. Найменування громадського об`єднання

Найменування громадського об`єднання визначається рішенням установчого з`їзду (конференції) або загальними зборами громадського об`єднання.

Найменування громадського об`єднання обов`язково містить:

1) інформацію про організаційно-правову форму (“громадське об`єднання”, “спілка громадських об`єднань”);

2) власну назву громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань.

Власна назва громадського об`єднання повинна відрізнятися від власної назви будь-якого іншого громадського об`єднання, легалізованого у порядку, встановленому цим Законом. Така назва не може містити найменування іншої юридичної особи.

Громадське об`єднання поряд з повною власною назвою може мати скорочену
назву, яка фіксується в установчих та статутних документах громадського об`єднання (рішенні установчого органу, статуті, положенні).

Громадське об`єднання, зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на використання своєї назви. Використання назви громадського об`єднання фізичними та юридичними особами, які не належать до нього, для цілей, не пов`язаних з діяльністю цієї організації, забороняється.

Найменування спілки громадських об`єднань може включати перелік власних назв громадських об`єднань, що входять до спілки.

Забороняється використовувати у найменуванні громадського об`єднання назву державного органу чи органу місцевого самоврядування або подібну назву, слова “державний”, “загальнодержавний”, “комунальний” та їх похідні.

Стаття 11. Установчі документи громадського об`єднання

Громадське об`єднання діє на основі своїх установчих документів.

Установчим документом є:

для громадського об`єднання, легалізованого шляхом державної реєстрації, - статут;

для громадського об`єднання, легалізованого шляхом повідомлення про заснування, - положення;

для спілки громадських об`єднань - установчий договір;

для філії чи представництва іноземного громадського (неурядового) об`єднання - установчий документ відповідної організації або положення про філію чи представництво (якщо воно передбачене статутним документом організації).

Статут (положення) громадського об`єднання повинен містити:

1) найменування (повне, скорочене);

2) мету та завдання діяльності;

3) форми членства, порядок набуття та припинення членства у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів;

4) внутрішні процедури громадського об`єднання: порядок формування складу і діяльності вищого керівного органу - зборів усіх членів (загальних зборів, з`їзду) або їх представників - делегатів (конференції), виконавчих та контрольних органів громадського об`єднання, їх повноваження і порядок прийняття рішень;

5) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна, порядок звітності, контролю і провадження господарської діяльності (у разі її здійснення) для виконання статутних завдань;

6) порядок внесення змін до статуту (положення);

7) порядок прийняття рішення про припинення громадського об`єднання і прийняття рішення щодо її майна.

У статуті (положенні) можуть бути передбачені особливості утворення і діяльності громадського об`єднання, її внутрішньої структури. Статут громадського об`єднання може передбачати утворення територіальних підрозділів громадського об`єднання відповідно до адміністративно-територіального устрою України.

Статут (положення) громадського об`єднання повинен відповідати Конституції та законам України.

Стаття 12. Місцеві осередки громадського об`єднання

1. Громадське об`єднання з всеукраїнським статусом, спілка громадських об`єднань, легалізована шляхом державної реєстрації, згідно зі своїм статутом (установчим договором) повинна мати в більшості областей України місцеві осередки, легалізовані територіальними підрозділами Міністерства юстиції України в установленому цим Законом порядку.

2. Місцеві осередки утворюються за умови, якщо в області діють і виявили бажання об`єднатися не менше трьох осіб – членів громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань.

Вони вважаються створеними з моменту прийняття про це рішення установчими зборами їх засновників.

3. Легалізація місцевих осередків здійснюється в установленому цим Законом порядку шляхом їх реєстрації чи повідомленням про заснування за установчим документом (статутом, положенням або установчим договором) громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань.

4. Місцеві осередки громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань діють на підставі установчого документу (статуту, положення або установчого договору) громадського об`єднання.

Особливості діяльності місцевого осередку, порядку формування складу та діяльності його керівних та інших органів можуть встановлюватися положенням, яке затверджується його керівним органом.

Координацію діяльності місцевих осередків здійснює виконавчий орган громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань.

5. Для реєстрації місцевого осередку до органу легалізації за місцезнаходженням місцевого осередку подається:

1) рішення про утворення місцевого осередку із зазначенням його повного найменування;

2) нотаріально засвідчену копію установчого документу (статуту, положення, установчого договору) громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань;

3) склад статутних органів (керівного, контрольного та робочого органів) місцевого осередку;

4) реєстраційну картку, заповнену за формою, затвердженою спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

5) лист від громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань про підтвердження повноважень як її місцевого осередку.

6. Місцевий осередок, легалізований шляхом повідомлення про його заснування, вноситься до книги обліку громадських об`єднань, що ведеться легалізуючим органом.

У книзі обліку громадських об`єднань зазначається: дата надходження документів, назва організації і місцезнаходженням органу управління, основна мета діяльності, дата легалізації.

Стаття 13. Символіка громадського об`єднання

Громадське об`єднання може використовувати власну символіку, яка затверджується відповідно до її установчих документів.

Символіка громадського об`єднання підлягає реєстрації, яка здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Легалізація громадського об`єднання

1. Легалізація (офіційне визнання) громадських об`єднань, спілок громадських об`єднань здійснюється шляхом їх державної реєстрації або повідомлення про заснування.

Легалізація благодійних організацій та фахових об`єднань здійснюється лише шляхом їх державної реєстрації.

2. Легалізація філій та представництв іноземних громадських (неурядових) об`єднань здійснюється шляхом їх акредитації.

3. Легалізація громадських об`єднань здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами (далі - орган легалізації).

4. Міністерство юстиції України здійснює:

1) акредитацію філій і представництв іноземних громадських (неурядових) об`єднань;

2) реєстрацію символіки громадських об`єднань;

3) реєстрацію громадських об`єднань зі статусом «всеукраїнська» відповідно до вимог цього Закону.

5. Територіальні органи Міністерства юстиції України здійснюють легалізацію:

- місцевих громадських об`єднань шляхом їх державної реєстрації або повідомлення про заснування за місцезнаходженням органу управління (у разі легалізації шляхом державної реєстрації) або місцем проживання одного із засновників (у разі легалізації шляхом повідомлення про заснування);

- місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських громадських об`єднань, спілок громадських об`єднань, якщо така реєстрація передбачена їх установчими документами, шляхом їх державної реєстрації або повідомлення про заснування.

6. Під час внесення змін до статуту зареєстрованого громадського об`єднання чи установчого договору спілки громадських об`єднання нова редакція статуту (установчого договору) реєструється органом легалізації, який зареєстрував громадське об`єднання (спілку громадських об`єднань).

7. Засновники громадських об`єднань або уповноважені ними представники несуть відповідальність за достовірність інформації, що міститься в поданих органу легалізації документах.

8. За легалізацію громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) шляхом державної реєстрації і за державну реєстрацію змін до статуту (установчого договору) сплачується реєстраційний збір у розмірі, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.

9. Документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) до органу легалізації, мають бути викладені державною мовою.

Стаття 15. Особливості державної реєстрації громадського об`єднання

1. Державна реєстрація громадського об`єднання здійснюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” органом легалізації, визначеним цим Законом, з урахуванням особливостей, установлених цим Законом.

2. Для державної реєстрації громадського об`єднання засновники або уповноважені ними представники подають (надсилають рекомендованим листом) до органу легалізації:

1) протокол установчих зборів, на яких прийнято рішення про заснування громадського об`єднання, затвердження статуту, утворення органів управління;

2) статут у двох примірниках;

3) відомості про склад утворених органів управління громадського об`єднання і про посадових осіб, які уповноважені представляти громадське об`єднання у правовідносинах з іншими особами та мають право вчиняти дії від імені громадського об`єднання без додаткового уповноваження;

4) реєстраційну картку, заповнену за формою, що затверджена спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

5) документ про сплату реєстраційного збору в розмірі, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” за проведення державної реєстрації, крім випадків, коли громадське об`єднання звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законодавства (подається після прийняття рішення про державну реєстрацію);

6) у разі державної реєстрації громадського об`єднання, засновником (засновниками) якого є юридична особа (юридичні особи) - копію (копії) свідоцтва про державну реєстрацію такої юридичної особи (юридичних осіб).

3. Для державної реєстрації спілки громадських об`єднань уповноважений установчими зборами спілки представник подає (надсилає рекомендованим листом) до органу легалізації:

1) протокол установчих зборів, на яких прийнято рішення про утворення спілки громадських об`єднань, затвердження статуту, утворення органів управління, із зазначенням повного списку громадських об`єднань - засновників громадських об`єднань та списку уповноважених представників цих організацій - учасників установчих зборів;

2) установчий договір спілки громадських об`єднань у двох примірниках;

3) копії свідоцтв про державну реєстрацію громадських об`єднань - засновників спілки громадських об`єднань;

4) копії статутів громадських об`єднань - засновників спілки громадських об`єднань;

5) відомості про склад утворених органів управління спілки громадських об`єднань і про посадових осіб, які уповноважені представляти спілку громадських об`єднань у правовідносинах з іншими особами та мають право вчиняти дії від імені спілки громадських об`єднань без додаткового уповноваження;

6) реєстраційну картку, заповнену за формою, затвердженою спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

7) документ про сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації, крім випадків, коли спілка громадських об`єднань звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законодавства (подається після прийняття рішення про державну реєстрацію).

4. Для державної реєстрації змін до статуту (установчого договору) громадське об`єднання (спілка громадських об`єднань) подає (надсилає рекомендованим листом) до органу легалізації:

1) протокол засідання вищого керівного органу, уповноваженого вносити зміни до статуту (вищих керівних органів, уповноважених вносити зміни до установчого договору);

2) рішення про внесення змін до статуту (установчого договору);

3) оригінал статуту (установчого договору) з відміткою про його державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію в офіційному друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналу статуту (установчого договору);

4) два примірники статуту (установчого договору) у новій редакції;

5) свідоцтво про державну реєстрацію громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань), якщо зміни, що вносяться до статуту (установчого договору), стосуються відомостей, зазначених у свідоцтві про державну реєстрацію;

6) реєстраційну картку, заповнену за формою, затвердженою спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

7) документ про сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до статуту (установчого договору), крім випадків, коли спілка громадських об`єднань звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законодавства (подається після прийняття рішення про державну реєстрацію змін).

5. Орган легалізації протягом десяти робочих днів з дати надходження документів, зазначених у частинах другій - четвертій цієї статті, проводить правову експертизу документів та приймає рішення про державну реєстрацію або відмову в державній реєстрації громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань), державну реєстрацію або відмову в державній реєстрації змін до статуту (установчого договору). Орган легалізації може перевірити дотримання вимог статуту (установчого договору) щодо порядку внесення змін до статуту (установчого договору). Орган легалізації за заявою особи, яка подала документи, може продовжити строк розгляду документів, але не більше ніж на десять робочих днів, для виправлення помилок або неточностей в документах, які не є порушенням законодавства, та/або подання документів у повному обсязі.

6. У разі відсутності підстав для відмови у державній реєстрації орган легалізації приймає рішення про державну реєстрацію громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань), вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомості про зареєстровану юридичну особу, видає свідоцтво про державну реєстрацію в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, та один примірник статуту (установчого договору) з відміткою органу легалізації про проведення державної реєстрації юридичної особи.

7. У разі відсутності підстав для відмови у державній реєстрації змін до статуту (установчого договору) орган легалізації приймає рішення про державну реєстрацію змін до статуту громадського об`єднання (установчого договору спілки громадських об`єднань), видає один примірник статуту (установчого договору) з відміткою органу легалізації про проведення державної реєстрації. У разі внесення змін до статуту (установчого договору), які стосуються відомостей, зазначених у свідоцтві про державну реєстрацію, орган легалізації видає також нове свідоцтво про державну реєстрацію громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань).

8. За наявності підстав для відмови у державній реєстрації громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань), змін до статуту (установчого договору) орган легалізації протягом строку, визначеного частиною п`ятою цієї статті, приймає рішення про відмову у реєстрації. Таке рішення повинне містити вичерпні підстави для відмови. Не пізніше наступного робочого дня після дня прийняття рішення про відмову в державній реєстрації орган легалізації письмово повідомляє про це засновників (громадське об`єднання, спілку громадських об`єднань) та надсилає копію прийнятого рішення.

9. Орган легалізації заносить відомості (зміни до відомостей) про громадські об`єднання (спілки громадських об`єднань), легалізовані шляхом державної реєстрації, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у порядку, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” та цим Законом.

10. Внесення змін до відомостей про громадське об`єднання (спілку громадських об`єднань), що стосуються зміни місцезнаходження її органу управління, здійснюється на підставі відомостей, що подаються (надсилаються рекомендованим листом) до органу легалізації за новим місцезнаходженням. До цих відомостей додається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію в офіційному друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

11. Орган легалізації протягом десяти робочих днів з дати надходження документів, зазначених у частині десятій цієї статті, заносить відомості про нове місцезнаходження органу управління громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та видає нове свідоцтво про державну реєстрацію в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, із зміненими відомостями про місцезнаходження органу управління громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань). Про зміну місцезнаходження органу управління громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) та видання нового свідоцтва про реєстрацію повідомляється орган легалізації за попереднім місцезнаходженням.

12. Внесення змін до відомостей про склад органів управління громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) та про посадових осіб, які уповноважені представляти громадське об`єднання (спілку громадських об`єднань ) у правовідносинах з іншими особами та мають право вчиняти дії від імені спілки громадських об`єднань без додаткового уповноваження, здійснюється на підставі відповідних відомостей, що подаються (надсилаються рекомендованим листом) до органу легалізації. До цих відомостей додається протокол засідання вищого органу управління громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань), на якому було прийнято рішення про зміну складу зазначених органів управління та посадових осіб.

13. Орган легалізації протягом десяти робочих днів з дати надходження документів, зазначених у частині дванадцятій цієї статті, заносить відомості про новий склад органів управління громадського об`єднань (спілки громадських об`єднань) та про посадових осіб, які уповноважені представляти громадське об`єднання (спілку громадських об`єднань) у правовідносинах з іншими особами та мають право вчиняти дії від імені спілки громадських об`єднань без додаткового уповноваження, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Орган легалізації може перевірити дотримання вимог статуту (установчого договору) щодо порядку формування органів управління та обрання (призначення) зазначених посадових осіб.

Стаття 16. Відмова у реєстрації

У реєстрації громадського об`єднання може бути відмовлено, якщо її назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації організації, суперечать вимогам законодавства України.

Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.

Про відмову у реєстрації громадського об`єднання реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Стаття 17. Легалізація громадського об`єднання шляхом повідомлення про заснування

1. Для легалізації громадського об`єднання шляхом повідомлення про заснування засновники або уповноважені ними представники подають органу легалізації (надсилають рекомендованим листом) письмове повідомлення про заснування за встановленою Міністерством юстиції України формою, підписане не менш як трьома засновниками громадського об`єднання (не менш як двома - для спілки громадських об`єднань) або її уповноваженими представниками.

2. У письмовому повідомленні про заснування громадського об`єднання (спілки громадських об`єднань) зазначається:

1) найменування (повне, скорочене);

2) мета та завдання діяльності;

3) дата затвердження положення (установчого договору) і назва органу управління;

4) місцезнаходження органу управління.

Підписи у повідомленні повинні бути нотаріально засвідчені.

3. Письмове повідомлення про заснування громадського об`єднання подається до органу легалізації за місцезнаходженням органу управління або місцем проживання одного із засновників.

4. Орган легалізації протягом п`яти робочих днів з дати надходження повідомлення про заснування проводить його правову експертизу на предмет дотримання вимог статей 36 і 37 Конституції України, а також статей 3 і 10 цього Закону.

5. У разі відсутності підстав для відмови орган легалізації в межах визначеного частиною четвертою цієї статті строку не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення письмово повідомляє засновників громадського об`єднання про його легалізацію та занесення відомостей про громадське об`єднання, легалізоване шляхом повідомлення про заснування, до облікового реєстру громадських об`єднань.

6. За наявності підстав для відмови у легалізації орган легалізації в межах визначеного частиною четвертою цієї статті строку не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення письмово повідомляє про це засновників та надсилає копію прийнятого рішення.

7. Громадські об`єднання, які легалізовані шляхом повідомлення про заснування, не є юридичними особами.

8. Громадські об`єднання, які легалізовані шляхом повідомлення про заснування, для отримання статусу юридичної особи можуть звернутись до органу легалізації для проведення процедури державної реєстрації. Державна реєстрація такого громадського об`єднання здійснюється у порядку, визначеному статтею 15 цього Закону.

Стаття 18. Припинення діяльності громадського об`єднання

1. Громадське об`єднання, спілка громадських об`єднань може бути припинена шляхом ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

2. Ліквідація громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань здійснюється:

1) на підставі рішення органу, уповноваженого на це відповідним установчим документом (саморозпуск);

2) на підставі рішення суду (примусовий розпуск).

3. Припинення зареєстрованого громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань проводиться відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.

4. Зареєстроване громадське об`єднання, спілка громадських об`єднань є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

5. У разі ліквідації зареєстрованого громадського об`єднання його активи передаються ліквідаційною комісією іншим громадським об`єднанням. Якщо такі громадські об`єднання не визначено або якщо вони не прийняли майно в установленому законодавством порядку, таке майно переходить у власність держави.

6. У разі ліквідації спілки громадських об`єднань його майно передається громадським об`єднанням - засновникам спілки відповідно до установчого договору спілки.

7. Громадське об`єднання, спілка громадських об`єднань, легалізована шляхом повідомлення про заснування, припиняє свою діяльність після подання засновниками або уповноваженим представником (надсилання рекомендованим листом) до органу легалізації заяви про припинення діяльності (ліквідацію) за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

8. У разі виявлення органом легалізації при здійсненні державного контролю у порядку, визначеному цим Законом, факту відсутності протягом більш як трьох років діяльності громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань, легалізованих шляхом повідомлення, орган легалізації оголошує таке громадське об`єднання припиненою шляхом публікації відповідного повідомлення у друкованих засобах масової інформації.

Орган легалізації протягом десяти днів з дати публікації повідомлення про припинення громадського об`єднання виключає з облікового реєстру громадських об`єднань відомості про легалізацію такого громадського об`єднання.

Розділ IV. ПРАВА ГРОМАДСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ ТА НЕКОМЕРЦІЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 19. Права зареєстрованого громадського об`єднання

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані громадські об`єднання користуються правом:

1) виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

2) представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

3) проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

4) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші громадські об`єднання, надавати допомогу в їх створенні;

5) створювати установи та організації;

6) одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

7) вносити пропозиції до органів влади і управління;

8) розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

9) засновувати засоби масової інформації.

Громадські об`єднання мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Громадські об`єднання користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Права фахових об`єднань регулюються окремим законами України.

Стаття 20. Власність громадського об`єднання

Громадське об`єднання може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Громадське об`єднання набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Стаття 21. Членські внески громадського об`єднання

Фізичні та юридичні особи сплачують членські внески у розмірах і відповідно до процедур, визначених Статутом та іншими установчими документами громадського об`єднання.

Членські внески юридичних осіб, а також кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, благодійної допомоги чи добровільних пожертвувань відносяться до валових витрат і не оподатковуються.

Членські внески громадських об`єднань України у міжнародні та світові громадські організації сплачуються у розмірах та в порядку, визначених міжнародними та світовими громадськими організаціями.

Стаття 22. Здійснення права власності

Право власності громадських об`єднань реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з`їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та установчими документами.

Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам громадських об`єднань.

Стаття 23. Господарська та інша комерційна діяльність

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані громадські об`єднання можуть здійснювати необхідну господарську діяльність без мети отримання прибутку, засновувати підприємства, установи та організації.

Громадські об`єднання зобов`язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також подавати відповідно до вимог закону фінансову, податкову звітність та статистичну інформацію про свою господарську діяльність.

Розділ V. НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ГРОМАДСЬКИХ ОБ`ЄДНАНЬ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 24. Державний контроль за діяльністю громадських об`єднань

Держава здійснює контроль за діяльністю громадських об`єднань через органи легалізації, правоохоронні, фінансові органи та органи контрольно-ревізійної служби, органи державної податкової служби на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Орган легалізації має право перевіряти відповідність діяльності громадського об`єднання законодавству про громадські об`єднання у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У разі коли до органу легалізації надійшла скарга від особи або інформація від органів державної влади, в тому числі правоохоронних органів, та органів місцевого самоврядування про порушення громадським об`єднанням законодавства про громадські об`єднання, представники органу легалізації мають право на перевірку, в тому числі під час проведення громадським об`єднанням заходів, факту порушення та на отримання необхідних документів та/або пояснень.

Рішення органів державної влади щодо здійснення державного контролю можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом

Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про громадські об`єднання

Особи, які порушують законодавство про громадські об`єднання, несуть відповідальність, передбачену законом.

За порушення цього Закону до громадських об`єднань можуть бути застосовані такі стягнення:

1) попередження;

2) примусовий розпуск (ліквідація) громадського об`єднання

Стаття 26. Попередження

При вчиненні громадським об`єднанням порушення законодавства, яке не тягне за собою обов`язкового застосування іншого виду стягнення, передбаченого цим Законом, відповідний орган легалізації виносить громадському об`єднанню письмове попередження.

Стаття 27. Примусовий розпуск (ліквідація) громадського об`єднання

Підставами для прийняття рішення про примусовий розпуск (ліквідацію) громадських об`єднань, спілок громадських об`єднань є:

1) вчинення дій, передбачених статтею 3 цього Закону;

2) продовження протиправної діяльності протягом шести місяців після застосування попередження;

3) провадження громадським об`єднанням, спілкою громадських об`єднань діяльності, що заборонена законом;

4) неподання зареєстрованими громадським об`єднанням, спілкою громадських об`єднань протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Рішення про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання, спілки громадських об`єднань приймає суд за позовом органу легалізації у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Протягом п`ятнадцяти днів після набрання рішенням суду про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання законної сили, орган легалізації заносить відповідні відомості до облікового реєстру громадських об`єднань та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Питання щодо власності примусово розпущеного (ліквідованого) громадського об`єднання вирішується в порядку, визначеному статтею 18 цього Закону.

Розділ VI. МІЖНАРОДНІ ЗВ`ЯЗКИ ГРОМАДСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ.

МІЖНАРОДНІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 28. Міжнародні зв`язки

Громадські об`єднання, спілки громадських об`єднань відповідно до своїх установчих документів можуть бути засновниками та/або членами іноземних або міжнародних громадських (неурядових) організацій, підтримувати міжнародні зв’язки, а також брати участь у здійсненні заходів, що не заборонені законодавством України і не суперечать меті та завданням діяльності громадським об`єднанням, спілок громадських об`єднань.

Громадські об`єднання, спілки громадських об`єднань відповідно до своїх установчих документів можуть підтримувати міжнародні зв’язки з іноземними та міжнародними громадськими (неурядовими) організаціями, провадити діяльність на території іноземних держав відповідно до законодавства відповідних держав, а також брати участь у здійсненні спільних заходів, що не заборонені законодавством України і не суперечать меті та завданням діяльності громадських об`єднань, спілок громадських об`єднань.

Стаття 29. Міжнародні громадські організації. Філії іноземних громадських організацій

1. Міжнародні громадські організації, філії, відділення, представництва, інші структурні осередки громадських (неурядових) організацій іноземних держав на території України діють відповідно до цього Закону, інших законодавчих актів України.

2. Легалізоване громадське об`єднання, що виступило засновником, стало членом міжнародної організації або іншим шляхом поширила свою діяльність на територію іноземної держави, зобов`язане в місячний строк подати необхідні документи для реєстрації в Міністерстві юстиції України як міжнародне, якщо інше не передбачено законами України.

3. Легалізація філії або представництва іноземної громадської (неурядової) організації здійснюється шляхом акредитації Міністерством юстиції України у порядку, встановленому цією статтею, якщо міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не передбачають інше.

4. Для акредитації філій, представництв іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні уповноважена особа (особи) подає до Міністерства юстиції України (надсилає рекомендованим листом):

1) заяву про акредитацію, зразок якої затверджується Міністерством юстиції України;

2) копію документа уповноваженого органу іншої держави, що підтверджує легалізацію громадської (неурядової) організації;

3) копію установчих документів іноземної громадської (неурядової) організації;

4) рішення уповноваженого органу іноземної громадської (неурядової) організації про утворення філії або представництва в Україні та призначення їх керівника;

5) положення про філію або представництво, якщо воно передбачено рішенням про утворення філії або представництва;

6) довіреність на ім`я керівника філії або представництва, оформлену відповідно до законодавства держави, в якій вона видана;

7) відомості про інших осіб, уповноважених вчиняти юридичні дії від імені філії або представництва (у разі наявності таких);

8) документ, що підтверджує внесення плати за проведення акредитації у розмірі, що дорівнює реєстраційному збору, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” для реєстрації юридичних осіб (подається після прийняття рішення про акредитацію).

Документи, зазначені у пунктах 2 - 7 частини четвертої цієї статті, повинні бути перекладені державною мовою та легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не передбачають інше.

5. Міністерство юстиції України протягом 30 календарних днів з дати надходження зазначених у частині четвертій цієї статті документів проводить їх правову експертизу.

6. За результатами правової експертизи Міністерством юстиції України приймається рішення про акредитацію або про відмову в акредитації філії чи представництва іноземної громадської (неурядової) організації. Міністерство юстиції України в межах визначеного частиною п`ятою цієї статті строку не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення письмово повідомляє про прийняте рішення заявника.

7. Філії або представництва іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні вважаються легалізованими з дня їх акредитації Міністерством юстиції України. Свідоцтво про акредитацію філій та представництв іноземної громадської (неурядової) організації надається представнику іноземної громадської (неурядової) організації. Зразок свідоцтва про акредитацію філій та представництв іноземної громадської (неурядової) організації затверджується Міністерством юстиції України.

8. Міністерство юстиції України включає відомості про акредитацію філії або представництва іноземної громадської (неурядової) організації до облікового реєстру громадських об`єднань.

Розділ VIІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію через шість місяців з дня його офіційного опублікування.

2. Встановити, що Закон України “Про об’єднання громадян” (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 34, ст. 504; 1993 р., № 46, ст. 427; 1998 р., № 10, ст. 36; 1999 р., № 26, ст. 220; 2001 р., № 44, ст. 232; 2003 р., № 27, ст. 209, № 30, ст. 247; 2005 р., № 11, ст. 205, № 51, ст. 550; 2006 р., № 26, ст. 215; 2008 р., № 25, ст. 240) діє щодо громадських об`єднань лише в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27, ст. 181; 2003 р., № 12, ст. 88):

3.1. Доповнити пункт 5.2. статті 5 новим підпунктом 5.2.20:

«5.2.20. Сума коштів (членські внески, безповоротна фінансова допомога, благодійна допомога чи добровільні пожертвування), перерахованих юридичними особами – членами всеукраїнських громадських об’єднань цим організаціям для проведення їх основної статутної діяльності.».

3.2. в абзаці “б” підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 слова “Про об’єднання громадян” замінити словами “Про громадські об’єднання”;

3.3. Доповнити підпункт 7.11.3 пункту 7.11 статті 7 абзацом такого змісту:

«членських внесків;».

4. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

5. Громадські організації, спілки громадських організацій, які зареєстровані до набрання чинності цим Законом, протягом одного року від дня набрання чинності цим Законом повинні привести свої установчі документи у відповідність із цим Законом. При цьому реєстраційний збір за реєстрацію змін до установчих документів громадських організацій, спілок громадських організацій протягом зазначеного строку не стягується.

6. Міністерству юстиції України забезпечити занесення до Облікового реєстру громадських об`єднань відомостей про громадські об`єднання, легалізовані до набрання чинності цим Законом.

Голова Верховної Ради України В. Литвин

Проект
вноситься народними депутатами України

Мойсиком В.Р.

Ляпіною К.М.

Карпуком В.Г.

Шевченком А.В.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про фахові саморегулівні і самоврядні об’єднання

Цей Закон визначає загальні засади діяльності фахових саморегулівних і самоврядних об’єднань (далі – фахових об’єднань) як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства в Україні, а також встановлює засади взаємовідносин фахових громадських об’єднань з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Стаття 1. Визначення основних понять

У цьому Законі поняття вживаються у такому значенні:

Фахове об’єднання – вид громадського об’єднання, що створюється шляхом самоорганізації фізичних та/або юридичних осіб з метою реалізації суспільних інтересів, впровадження засад саморегулювання та/або професійного самоврядування у визначеній професії, сфері діяльності чи галузі відповідно до статуту об’єднання.

Сфера діяльності – область дії фізичних та/або юридичних осіб, що поширюється на певну сукупність галузей і підгалузей, які мають вагоме суспільне значення для забезпечення потреб споживачів.

Галузь – сукупність організацій і підприємств, згрупованих і об’єднаних за певними спільними функціями, дійовими виробничими і невиробничими ознаками: спеціалізацією з випуску однотипної продукції, технології, комплексності задоволення потреб споживачів.

Саморегулювання – наявність в системі управління ознак, що відповідають критеріям фахової відповідності та які дозволяють встановлювати і підтримувати бажаний режим функціонування системи у співпраці з органами державної влади та іншими зацікавленими сторонами.

Критерії фахової відповідності – законодавчо визначений перелік ознак, дотримання яких забезпечує можливість саморегулювання та/або професійного самоврядування визначеної професії, сфери діяльності чи галузі.

Професійне самоврядування – гарантоване державою право і реальна здатність певної професійної групи мати власне самоврядне фахове об’єднання і здійснювати делеговані повноваження в межах визначених законодавством.

Уповноважений координуючий орган для фахових об’єднань – всеукраїнська спілка громадських об’єднань, яка створюється за ініціативою фахових громадських об’єднань, що функціонують у різних професіях, сферах діяльності та галузях.

Реєстр фахових об’єднань – перелік об’єднань фізичних та/або юридичних осіб, які відповідають критеріям фахової відповідності.

Сертифікат фаховості об’єднання – письмовий документ, який видається Уповноваженим координуючим органом для фахових об’єднань і засвідчує, що громадське об’єднання є фаховим і має право на внесення до Реєстру фахових об’єднань.

Стаття 2. Мета і завдання фахових об’єднань

1. Метою фахових об’єднань є збалансування інтересів учасників об’єднання (представників певної професії, виробників товарів, робіт та послуг), споживачів (громадян) і держави для створення ефективного економічного й соціального клімату.

2. Завдання фахових об’єднань:

а) реалізація потреб учасників об’єднання і суспільства у визначеній професії, сфері діяльності чи галузі;

б) забезпечення балансу інтересів: виробник та/або професія - суспільство - держава;

в) фаховий громадський контроль за діяльністю профільних центральних органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;

г) саморегулювання та/або професійне самоврядування визначеної професії, сфери діяльності чи галузі;

ґ) взаємодія з відповідними профільними міжнародними світовими та європейськими, і закордонними національними організаціями та об’єднаннями.

Стаття 3. Загальні функції фахових об’єднань

1. Загальні функції фахових об’єднань:

а) розробка, затвердження та контроль за дотриманням стандартів діяльності у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі, узгоджених з відповідними міжнародними стандартами та умовами України;

б) сертифікація та/або атестація фахівців, підприємств сфери діяльності чи галузі на відповідність стандартам діяльності;

в) розробка та затвердження кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

г) проведення кваліфікаційних іспитів та сертифікація фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

ґ) участь у роботі комісій з акредитації навчальних закладів на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

д) акредитація навчальних закладів та тренінгових компаній на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі до складання кваліфікаційних іспитів фахових об’єднань;

е) підготовка освітніх кваліфікаційних програм та проведення кваліфікаційних іспитів для фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

є) сертифікація викладачів на право викладання профільних навчальних курсів;

ж) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом делегування повноважних представників у профільні громадські ради, консультативні та дорадчі органи;

з) розробка проектів нормативно-правових актів, а також експертиза та громадське погодження законопроектів й інших проектів нормативно-правових актів, що стосуються відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

и) реалізація та/або співучасть у реалізації регуляторних процедур у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі у порядку, що визначається відповідним законодавством України;

і) розробка, затвердження та контроль за дотриманням Етичного кодексу для фахівців відповідної професії, організацій профільної сфери діяльності чи галузі;

ї) взаємодія з організаціями захисту прав споживачів та іншими громадськими і фаховими об’єднаннями;

й) взаємодія з профспілковими організаціями, організаціями роботодавців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

к) взаємодія з міжнародними та світовими профільними організаціями;

л) організація відповідно до чинного законодавства України третейського суду у профільній сфері діяльності чи галузі;

м) здійснення інших функцій, визначених чинним законодавством України та статутом фахового об’єднання.

2. Специфічні функції фахових об’єднань визначаються їх вищими керівними органами та зазначаються у власних статутах.

Стаття 4. Критерії фахової відповідності громадського об’єднання

1. Критеріями фахової відповідності громадського об’єднання є:

а) наявність затверджених у відповідному порядку стандартів діяльності, які не суперечать чинному законодавству України;

б) наявність системи та проведення сертифікації членів об’єднання щодо відповідності власним стандартам діяльності;

в) наявність затверджених кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, сфери діяльності чи галузі, та проведення іспитів на відповідність цим кваліфікаційним вимогам;

г) взаємодія з суб’єктами законодавчої ініціативи щодо створення і розвитку правового поля діяльності відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

ґ) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

д) публічні виступи від імені відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

е) ведення реєстрів суб’єктів відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

є) членство у профільних міжнародних світових та європейських організаціях і об’єднаннях;

ж) забезпечення керівними органами прозорих і демократичних умов свого формування та діяльності об’єднання;

з) дотримання критеріїв прозорості у власній діяльності;

и) впровадження власного Етичного кодексу;

і) періодичне проведення незалежного аудиту своєї діяльності та оприлюднення на веб-сайті та у засобах масової інформації його результатів.

2. Дотримання критеріїв фахової відповідності громадського об’єднання дає право цьому об’єднанню на звернення до Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань щодо надання йому відповідного статусу фахового об’єднання та можливість бути претендентом на здійснення саморегулювання та/або професійного самоврядування у відповідній професії, сфері діяльності чи галузі.

Стаття 5. Прозорість діяльності фахових об’єднань

1. Фахові об’єднання оприлюднюють за допомогою друкованих та електронних засобів масової інформації, та/або на власних веб-сайтах:

а) статутні та всі інші власні нормативні документи;

б) персональний склад керівних органів;

в) персональний склад виконавчих органів;

г) протоколи зібрань вищих керівних органів (загальних зборів, конференцій, з’їздів тощо);

ґ) протоколи засідань керівних органів, що діють в період між зібраннями вищих керівних органів (окрім інформації конфіденційного характеру);

д) протоколи засідань керівних органів регіональних та/або місцевих осередків, якщо такі існують (окрім інформації конфіденційного характеру);

е) дані про джерела фінансування та витрати (за підсумками календарного року та / або на підставі актів незалежного аудиту);

є) узагальнені дані про своїх індивідуальних та колективних членів, а також про всіх членів, всіх фізичних та юридичних осіб, які пройшли сертифікацію та/або склали кваліфікаційні іспити, із врахуванням необхідності забезпечення конфіденційності інформації;

ж) контактні дані керівництва організації, регіональних та / або місцевих осередків організації, якщо такі існують.

2. Оприлюднення вказаних даних проводиться не пізніше двох календарних місяців після прийняття відповідного документу, проведення зібрань та засідань, створення місцевого осередку тощо.

3. Оприлюднення оновлених даних у реєстрах фахового об’єднання проводиться не рідше одного разу на місяць.

4. Невиконання вимог щодо забезпечення прозорості діяльності фахового об’єднання має наслідком попередження від Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань, а при подальшому невиконанні цих вимог – скасування статусу фахового об’єднання.

Стаття 6. Визнання об’єднань фаховими

1. Фаховими об’єднаннями можуть бути лише громадські об’єднання з всеукраїнським статусом.

2. Фахові об’єднання є неприбутковими організаціями.

3. Визнання громадських об’єднань фаховими проводиться Уповноваженим координуючим органом для фахових об’єднань.

4. Процедура набуття громадським об’єднанням статусу фахового визначається Уповноваженим координуючим органом для фахових об’єднань та затверджується його вищим керівним органом.

5. Процедура щодо отримання статусу фахового об’єднання і отримання Сертифікату фаховості об’єднання повторюється кожні п’ять років або у разі необхідності, але не менше одного разу на п’ять років.

6. У разі набуття громадськими об’єднаннями статусу фахового, організація здійснює саморегулювання та/або професійне самоврядування відповідної професії, сфери діяльності чи галузі.

Стаття 7. Членство у фахових об’єднаннях

1. Засновниками фахового об’єднання можуть бути фізичні особи та/або юридичні особи – резиденти України.

2. Членом фахового об’єднання може стати будь-яка фізична та юридична особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам до члена, визначеним Статутом цього об’єднання.

3. Членом фахового об’єднання професійного самоврядування може бути будь-яка фізична особа яка належить до відповідної професії.

4. Необґрунтована відмова у прийнятті в члени фахового об’єднання може бути оскаржена у судовому порядку.

Стаття 8. Взаємовідносини держави та фахових об’єднань

1. Верховна Рада України, Секретаріат Президента України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування розглядають проекти законів та інших нормативно-правових актів з обов’язковим врахуванням експертних висновків фахових об’єднань, на діяльність яких можуть вплинути норми такого регуляторного акту.

2. Представники фахових об’єднань беруть участь у засіданні профільних комітетів Верховної Ради України з питань, що відносяться до їх спеціалізації.

3. Кабінет Міністрів України, центральні та інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування приймають регуляторні акти тільки після їх публічного погодження з фаховими об’єднаннями відповідного напрямку.

4. Фахові об’єднання делегують своїх повноважних представників до складу колегій профільних центральних органів виконавчої влади, профільних громадських рад при органах центральної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, їх консультативних та дорадчих органах.

5. У випадку проведення міжнародних переговорів, рішення яких вплине на діяльність відповідних професій, сфер діяльності чи галузей, делеговані представники відповідних фахових об’єднань обов’язково залучаються до проведення таких переговорів у якості експертів та включаються до делегації з правом голосу.

6. Кабінет Міністрів України може делегувати фаховому об’єднанню додаткові повноваження центральних органів виконавчої влади у межах спеціалізації об’єднання.

7. Забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обрання керівних органів фахових об’єднань, а також в діяльність фахових об’єднань, крім випадків, передбачених законодавством України.

8. Посадові особи та інші працівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування не можуть входити до складу керівних органів фахових об’єднань.

Стаття 9. Уповноважений координуючий орган для фахових об’єднань

1. Повноваження, порядок формування, а також порядок забезпечення діяльності Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань визначається його Статутом, який затверджується на з’їзді об’єднань, які ініціювали його створення або стали його членами.

2. Засновниками Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань є громадські об’єднання які мають всеукраїнський статус, представляють різні професії, сфери чи галузі діяльності, дотримуються прозорості своєї діяльності (оприлюднили власні Статути, інші нормативні документи об’єднання, склад керівних органів та перелік членів, мають діючий веб-сайт з інформацією про свою діяльність).

3. Кількість громадських об’єднань, які ініціюють створення Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань, повинна бути не менше десяти.

4. Впродовж двох років після державної реєстрації Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань, його засновники проходять процедуру підтвердження фаховості на загальних засадах.

5. Після реєстрації Статуту Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань та отримання Свідоцтва у Міністерстві юстиції України його права, обов’язки і функції регулюються Статутом і цим Законом.

Стаття 10. Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про фахові об’єднання

Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Стаття 11. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію через шість місяців з дня його офіційного опублікування.

2. Встановити, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про фахові саморегулівні і самоврядні об’єднання” закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Громадським об’єднанням, ініціаторам створення Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань, протягом чотирьох місяців з дня опублікування цього Закону провести усі необхідні процедури для реєстрації Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань у Міністерстві юстиції України.

4. Міністерству юстиції України протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону здійснити реєстрацію Уповноваженого координуючого органу для фахових об’єднань.

5. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти та прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України В. Литвин

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Поданий Міністерством охорони здоров'я проект нової редакції Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", який був прийнятий у 1992 році, є базовим, концептуальним законодавчим актом, підставою для опрацювання якого, є приведення його у відповідність до Конституції України (1996), Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення" (від 06.12.2005 № 1694/2005), рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002 № 10-рп/2002 року, постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. N 815 "Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року", розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 534-р "Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2008 рік", чинного законодавства і основних положень законодавства Європейського Союзу та міжнародного медичного права.

До проекту Закону внесено низку нових статей, якими передбачається визначення компетенції у сфері охорони здоров'я різних рівнів державної влади та органів місцевого самоврядування, оптимізація мережі закладів охорони здоров'я, визначення пріоритету первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та її співвідношення з вторинною і третинною медичною допомогою, опрацьовані нові статті стосовно прав і обов'язків окремих груп населення, медичних та фармацевтичних працівників, медичних послуг. Суттєво розширений термінологічний словник, зокрема наведені визначення понять: "медична допомога", "медична послуга", "протокол медичної допомоги", "медичне страхування" та ін.

2. Мета і шляхи її досягнення

Прийняття проекту Закону України "Про внесення змін та доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров'я" сприятиме удосконаленню правової бази в сфері охорони здоров'я, що забезпечить подальше підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги населенню.

Даний законопроект визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи охорони здоров'я в Україні з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості, а також регулювання суспільних відносин у цій сфері.

3. Правові аспекти

В Україні суспільні відносини в сфері охорони здоров'я регулюються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров'я (1992), Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кримінальним кодексом України та іншими законодавчими актами. На сьогодні в охороні здоров'я діють 331 закон України, 134 укази Президента України, 677 постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються питань охорони здоров'я прямо чи опосередковано.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я" не потребує додаткових матеріальних та інших витрат.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект погоджено без зауважень з Міністерством економіки України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством праці та соціальної політики, а також Міністерством фінансів України із зауваженнями. Міністерством юстиції України надано позитивний висновок правової експертизи.

Законопроект погоджено без зауважень Міністерством освіти і науки та Міністерством праці та соціальної політики, а також із зауваженнями - Міністерством економіки та Міністерством фінансів.

6. Регіональний аспект

Акт не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Громадське обговорення

Громадською Радою при Міністерстві охорони здоров'я України проведено громадське обговорення законопроекту. Пропозиції та зауваження громадськості враховано в останній редакції проекту.

8. Прогноз результатів

Реалізація законодавчого акта "Про внесення змін та доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров'я" розширить та доповнить базу правового регулювання в сфері охорони здоров'я, сприятиме поліпшенню медико-санітарної допомоги населенню України, дозволить впровадити механізми забезпечення конституційного права громадян на отримання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я; створить умови для забезпечення багатоканального фінансування закладів охорони здоров'я, подальшого розвитку приватної медичної практики.

ПРОЕКТ

Закон України

Про внесення змін до
Основ законодавства України про охорону здоров'я

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести до Основ законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993, N 4, ст.19, № 11, ст.93, № 15, ст.132; 1994 р., № 28, ст. 235, № 41, ст. 376, № 45, ст. 404; 1997 р., № 15, ст. 1154; 2000 р., № 19, ст. 143;2003 р., № 10-11, ст. 86; 2004 р., № 17-18, ст.250), 2005, N 4, ст.83; 2004, N 43-44, ст.493; 2005, N 7-8, ст.162; 2005, № 13 ст. 231; 2005, N 17, N 18-19 ст.267; 2005, N 26, ст.355; 2006, N 9, N 10-11, ст.96; 2006, N 22, ст.184; 2006, N 22, ст.199; 2007, N 7-8, ст.66; 2007, N 16, ст.215; 2007, N 33, ст.440; 2007, N 34, ст.445) зміни, виклавши їх в такій редакції:

"Основи законодавства України про охорону здоров'я"

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні і регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що негативно впливають на їх здоров'я, зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності.

  Завантажити Проект Закону України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я"

Проект

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від ___.___.20__ №____
Київ

Про затвердження Типового положення про
Головне управління охорони здоров'я обласної,
Київської та Севастопольської міської
державної адміністрації

Кабінет Міністрів постановляє:

1. Затвердити Типове положення про Головне управління охорони здоров'я обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, що додається.

2. Визначити такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1845 "Про затвердження Типового положення про управління охорони здоров'я обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та Головне управління охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації".

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від ___.___.20__ №____

1. Головне управління охорони здоров'я обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації (далі - регіональний орган охорони здоров'я) є структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, що утворюється керівником відповідного місцевого органу виконавчої влади, є підзвітним і підконтрольним керівнику відповідного місцевого органу виконавчої влади та МОЗ.

2. Регіональний орган охорони здоров'я у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ, актами відповідного місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями регіонального органу охорони здоров'я є:
1) забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я на відповідній адміністративній території;
2) організація надання медико-санітарної допомоги населенню, забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, роботи органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, служби крові;
3) контроль за доступністю та якістю надання медичної допомоги;
4) здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню інфекційних захворювань, епідемій та на їх ліквідацію з використанням ресурсів закладів охорони здоров'я незалежно від форми власності у випадках, передбачених законодавством;
5) організація надання медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях;
6) прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою;
7) забезпечення виконання актів законодавства у галузі охорони здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності у галузі охорони здоров'я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування;
8) керівництво закладами охорони здоров'я та комунальних аптечних закладів та підприємств, що належать до сфери управління відповідного місцевого органу виконавчої влади;
9) контроль за проведенням капітального будівництва закладів охорони здоров'я на відповідній адміністративній території;
10) організація разом з вищими навчальними закладами та науковими установами МОЗ, Академії медичних наук та Національної академії наук наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку галузі охорони здоров'я.

4. Регіональний орган охорони здоров'я відповідно до покладених на нього завдань:
1) готує пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку відповідної адміністративної території та проектів місцевого бюджету, подає їх на розгляд відповідному місцевому органу виконавчої влади та у межах компетенції забезпечує їх виконання;
2) у межах компетенції сприяє органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної адміністративної території;
3) в установленому законодавством порядку надає МОЗ необхідну інформацію, документи та матеріали;
4) готує пропозиції, спрямовані на проведення реформи у галузі охорони здоров'я, і подає їх на розгляд відповідному місцевому органу виконавчої влади та МОЗ;
5) вивчає стан здоров'я населення, вживає заходів до запобігання і зниження захворюваності, смертності та втрати працездатності, а також збільшення тривалості життя людей;
6) вживає заходів до раціонального функціонування мережі закладів охорони здоров'я відповідної адміністративної території, розробляє прогнози її розвитку, враховує їх під час розроблення проектів програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій;
7) подає пропозиції органам місцевого самоврядування щодо створення та реорганізації закладів охорони здоров'я та аптечних закладів спільної власності відповідної адміністративної території;
8) разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади бере участь у вирішенні питань щодо визнання території курортом, визначенні меж округів і зон санітарної охорони курортів і визначення їх режиму;
9) здійснює організаційне і методичне керівництво роботою закладів охорони здоров'я з питань надання лікувально-профілактичної допомоги та сприяє установам відповідної регіональної санітарно-епідеміологічної служби щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення на відповідній адміністративній території;
10) організовує роботу органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, служби крові;
11) організовує роботу з охорони здоров'я, материнства і дитинства, відбору дітей та підлітків на санаторно-курортне лікування, контролює стан здоров'я дітей у дошкільних та інших навчальних закладах незалежно від форми власності, якість продуктів дитячого харчування у комунальних закладах охорони здоров'я;
12) організовує проведення систематичного медичного обстеження осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, евакуйовані та відселені із зон відчуження, і тих, що проживають на радіаційно забруднених територіях;
13) проводить роботу, пов'язану з розробленням та здійсненням заходів щодо медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання;
14) сприяє санаторно-курортному лікуванню інвалідів, ветеранів війни та праці, а також осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
15) здійснює міжвідомчу координацію заходів по боротьбі з ВІЛ-інфекцією/СНІДом та туберкульозом, іншими соціально-небезпечними хворобами;
16) здійснює на основі галузевих медичних стандартів контроль за якістю та обсягом медико-санітарної допомоги, яка надається закладами охорони здоров'я, що належать до сфери управління обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації;
17) забезпечує здійснення контролю за підтриманням належного санітарного та епідемічного стану у підпорядкованих закладах охорони здоров'я;
18) здійснює систематичний контроль за додержанням актів законодавства з питань охорони здоров'я та санітарних правил керівниками закладів охорони здоров'я та аптечних закладів комунальної власності;
19) забезпечує підготовку закладів охорони здоров'я до роботи в надзвичайних ситуаціях, організовує і здійснює медико-санітарне забезпечення під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
20) забезпечує у межах компетенції виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності закладів охорони здоров'я;
21) забезпечує у межах компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці та здійснює державний контроль за додержанням підприємствами, установами та закладами охорони здоров'я чинного законодавства з питань державної таємниці та інформації;
22) є головним розпорядником коштів обласного бюджету, бюджету міста Києва та Севастополя у частині фінансування закладів охорони здоров'я, освіти та культури, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, бюджету міста Києва та Севастополя, контролює ефективне використання ними фінансових, матеріальних та трудових ресурсів;
23) здійснює контроль за взяттям бюджетних зобов'язань закладів охорони здоров'я, освіти та культури, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, бюджету міста Києва та Севастополя;
24) здійснює фінансування закладів охорони здоров'я, освіти та культури, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, бюджету міста Києва та Севастополя, у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами;
25) забезпечує внутрішній фінансовий контроль апарату регіонального органу охорони здоров'я;
26) визначає потребу населення та закладів охорони здоров'я у медичному обладнанні, лікарських засобах, виробах медичного призначення, транспортних засобах тощо;
27) сприяє у межах компетенції розвитку підприємництва у галузі охорони здоров'я на відповідній адміністративній території;
28) здійснює зовнішньоекономічну діяльність згідно з присвоєним йому номером учасника цієї діяльності;
29) організовує роботу з питань охорони праці, безпеки руху транспортних засобів і протипожежного захисту комунальних закладів охорони здоров'я відповідної адміністративної території;
30) визначає потребу у фахівцях різних спеціальностей для галузі охорони здоров'я, формує замовлення та проводить в установленому порядку підготовку, перепідготовку та атестацію працівників охорони здоров'я, окрім керівництва регіонального органу охорони здоров'я, його штатних та головних позаштатних спеціалістів, які проходять атестацію в Центральній атестаційній комісії МОЗ;
31) бере участь у розподілі випускників вищих медичних навчальних закладів усіх рівнів акредитації;
32) здійснює контроль за діяльністю медичних та фармацевтичних вищих навчальних закладів I - II рівня акредитації, що належать до сфери його управління;
33) організовує правове виховання працівників галузі охорони здоров'я, роз'яснення законодавства про охорону здоров'я;
34) забезпечує у межах компетенції реалізацію державної політики зайнятості працівників у галузі охорони здоров'я на відповідній адміністративній території;
35) забезпечує надання першого робочого місця випускникам вищих медичних навчальних закладів усіх рівнів акредитації, які навчались за державним замовленням;
36) сприяє розвитку на відповідній адміністративній території аптечних закладів для пільгових категорій населення;
37) за погодженням із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування організовує медикаментозне забезпечення пільгового контингенту населення на відповідній території;
38) проводить в установленому порядку державну акредитацію комунальних закладів охорони здоров'я, а у випадку, передбаченому законодавством, приватних закладів охорони здоров'я;
39) подає пропозиції щодо створення приватних закладів охорони здоров'я та погоджує проекти планів приватизації закладів охорони здоров'я;
40) сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я;
41) сприяє розвитку медичної науки і техніки, реалізації регіональних науково-технічних програм, впроваджує в практику наукові досягнення та передовий досвід у галузі охорони здоров'я;
42) забезпечує у визначений законодавством строк розгляд звернень громадян та їх об'єднань, здійснює контроль за цією роботою у закладах охорони здоров'я комунальної власності відповідної адміністративної території;
43) сприяє реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я шляхом проведення відповідної громадської експертизи, налагодження діяльності громадських консультативних або наглядових рад, громадських організацій працівників охорони здоров'я та інших об'єднань громадян;
44) у межах компетенції забезпечує виконання загальнодержавних і регіональних програм та заходів;
45) готує проекти регіональних програм з питань охорони здоров'я;
46) здійснює роботу щодо пропаганди здорового способу життя;
47) виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на відповідний місцевий орган виконавчої влади завдань у галузі охорони здоров'я.

5. Регіональний орган охорони здоров'я має право:
1) порушувати питання про відповідальність керівників підприємств, установ, організацій, їх філій, відділень незалежно від форми власності у разі порушення законодавства про охорону здоров'я;
2) давати згідно із законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філій, відділень, що належать до сфери управління відповідного місцевого органу виконавчої влади, з питань, що належать до його компетенції;
3) залучати спеціалістів інших структурних підрозділів відповідного місцевого органу виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян (за погодженням з їх керівниками), а також фізичних осіб (з їх згоди) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
4) одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів відповідного місцевого органу виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій всіх форм власності інформацію, документи та інші матеріали, а від місцевих органів державної статистики - безоплатно статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
5) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
6) використовувати в установленому законодавством порядку кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, для розвитку матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я;
7) з дозволу власника відповідно до законодавства здавати в оренду підприємствам, організаціям та установам, а також громадським об'єднанням майно та інші основні засоби, які належать йому на правах оперативного управління, а також списувати з балансу в установленому порядку;
8) провадити інформаційну, рекламну та видавничу діяльність;
9) брати участь в організації та проведенні вітчизняних та міжнародних виставок, виставок - ярмарок, методичних і науково-практичних з'їздів, семінарів, конференцій тощо;
10) створювати допоміжні відділи (служби) для виконання покладених на нього завдань.

6. Регіональний орган охорони здоров'я під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами відповідного місцевого органу виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян.

7. Регіональний орган охорони здоров'я очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою відповідного місцевого органу виконавчої влади за погодженням з Міністром охорони здоров'я.

Начальник регіонального органу охорони здоров'я має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади керівником відповідного місцевого органу виконавчої влади за поданням начальника регіонального органу охорони здоров'я та погодженням з Міністром охорони здоров'я.

8. Начальник регіонального органу охорони здоров'я:
1) здійснює керівництво діяльністю регіонального органу охорони здоров'я, несе персональну відповідальність за виконання покладених на регіональний орган охорони здоров'я завдань перед головою відповідного місцевого органу виконавчої влади та Міністром охорони здоров'я, визначає ступінь відповідальності заступників начальника та керівників структурних підрозділів регіонального органу охорони здоров'я;
2) діє без довіреності від імені регіонального органу охорони здоров'я, представляє його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними та фізичними особами;
3) видає у межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання;
4) затверджує положення про структурні підрозділи регіонального органу охорони здоров'я і функціональні обов'язки його працівників;
5) призначає на посади і звільняє з посад працівників регіонального органу охорони здоров'я, окрім заступників начальника;
6) порушує у встановленому порядку питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників регіонального органу охорони здоров'я;
7) вносить в установленому порядку подання щодо відзначення нагородами відповідного місцевого органу виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державними нагородами України працівників регіонального органу охорони здоров'я, закладів охорони здоров'я відповідної адміністративної території;
8) ініціює перед обласною, Київською та Севастопольською міською радою питання щодо призначення на посади і звільнення з посади керівників закладів охорони здоров'я, що належать до сфери управління відповідного місцевого органу виконавчої влади та фінансуються з відповідного бюджету, укладає контракти з ним у випадках, передбачених чинним законодавством України;
9) погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників закладів охорони здоров'я та керівників органів охорони здоров'я, що належать до сфери управління районних, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій;
10) погоджує статути підприємств, установ та закладів охорони здоров'я спільної власності територіальної громади області, міста Києва та Севастополя, здійснює контроль за дотриманням цих статутів;
11) розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання регіонального органу охорони здоров'я;
12) укладає договори, видає довіреності;
13) розглядає і затверджує кошториси доходів і видатків, штатні розписи підпорядкованих закладів охорони здоров'я, освіти та культури, які фінансуються з обласного, бюджету міста Києва та Севастополя, забезпечує своєчасне подання фінансовим органам бухгалтерської і статистичної звітності;
14) готує клопотання та надає пропозиції щодо подальшого використання майна підприємств, установ та закладів охорони здоров'я спільної власності територіальних громад;
15) бере участь у засіданні органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції;
16) здійснює заходи щодо постійного інформування населення про стан виконання повноважень, покладених на регіональний орган охорони здоров'я, у тому числі із залученням відповідних засобів масової інформації.

9. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції регіонального органу охорони здоров'я, утворюється колегія у складі керівника регіонального органу охорони здоров'я, його заступників за посадою, а також інших працівників регіонального органу охорони здоров'я.
Членом колегії регіонального органу охорони здоров'я за посадою є також головний державний санітарний лікар області, міст Києва і Севастополя.

До складу колегії можуть входити керівники інших структурних підрозділів відповідного місцевого органу виконавчої влади та працівники закладів охорони здоров'я відповідної адміністративної території.

Склад колегії затверджується керівником відповідного місцевого органу виконавчої влади за поданням керівника регіонального органу охорони здоров'я.

Рішення колегії проводяться в життя наказами керівника регіонального органу охорони здоров'я.

10. Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо розвитку галузі та вирішення інших питань в регіональному органі охорони здоров'я можуть утворюватись наукові ради і комісії.

Склад наукових рад і комісій та положення про них затверджує керівник регіонального органу управління охорони здоров'я.

11. Регіональний орган охорони здоров'я здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади, заклади охорони здоров'я відповідної території.

12. Регіональний орган охорони здоров'я утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Граничну чисельність працівників регіонального органу охорони здоров'я визначає обласна, Київська та Севастопольська міська державна адміністрація за погодженням із МОЗ.

Структуру апарату регіонального органу охорони здоров'я затверджує голова обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації за погодженням із МОЗ.

Положення про структурні підрозділи апарату регіонального органу охорони здоров'я затверджує начальник регіонального органу охорони здоров'я.

Штатний розпис регіонального органу охорони здоров'я і кошторис доходів і видатків затверджує голова обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

Цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади створення і функціонування закладів охорони здоров‘я незалежно від форми власності, організаційно-правової форми здійснення їх господарської діяльності.

Завантажити Проект закону

Цей Закон встановлює та регулює правовідносини, пов'язані з розробленням, виробництвом, обігом, державним контролем якості, безпеки та ефективності медичних виробів.

Завантажити Проект Закону України "Про медичні вироби"

Проект

Закон України

Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Загальнодержавну цільову соціальну програму збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року, що додається.

2. Кабінету Міністрів України:

щороку включати визначені у Програмі завдання і заходи до відповідних розділів Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік;

під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати видатки для фінансування визначених у Програмі заходів.

3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Завантажити проект

Проект Закону України встановлює єдині підходи до регулювання  відносин, що виникають між підприємцями та органами влади у сфері розвитку та державної підтримки малого і середнього підприємництва, визначає поняття суб'єктів малого і середнього підприємництва, інфраструктури його підтримки, види і форми такої підтримки.

Цей Закон регулює відносини, що виникають між юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у сфері розвитку та державної підтримки малого і середнього підприємництва, визначає поняття суб'єктів малого і середнього підприємництва, інфраструктури його підтримки, види і форми такої підтримки.

 Завантажити Проект 

Цей Закон спрямований на створення зручних та доступних умов для реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб при отриманні адміністративних послуг.

Завантажити Проект Закону України "Про адміністративні послуги"

Цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин, відносин у галузі навчання та соціально-економічних інтересів працівників, осіб, які навчаються  і власників.

Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.

 Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення єдності вимірювань в Україні та регулює відносини у сфері метрологічної діяльності.

Завантажити Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.