Цей сектор, в якому зареєстровано понад 22000 суб'єктів підприємницької діяльності і працює 196200 співробітників галузі охорони здоров'я, постійно надає медичну допомогу десяткам мільйонів населення України, забезпечує його необхідною кількістю медикаментів, товарів і виробів медичного призначення, щорічно розвантажуючи державний бюджет охорони здоров'я України на 1,8 - 2,0 мільярдів гривень. Поступово зростає кількість установ і закладів народної медицини при наявності існуючих проблем її співіснування з традиційною медициною, недосконалою нормативно-правовою базою та організацією їх діяльності. До того ж розвиток мережі лікарняних кас, кількість яких вже становить понад 220 на Україні, сприяє організації надання додаткової медичної допомоги 1,9 мільйонам працівників промислових підприємств і членам їхніх родин. Середньорічний обіг позабюджетних коштів на надання медичної допомоги за рахунок населення в цілому в лікарняних касах складає 158-160 мільйонів гривень. Організація та методологія роботи лікарняних кас, завдяки надання медичної допомоги в мережі лікувально-профілактичних закладів державної і комунальної форми власності, дозволяє отримувати її пацієнтами на достатньому рівні. В той же час, державою зволікається прийняття Закону України "Про лікарняні каси", який вже був неодноразово обговорений на Всеукраїнських конференціях лікарняних кас, він внесений до Генеральної Угоди між Кабінетом Міністрів України, Федерацією профспілок України і Федерацією роботодавців України. Установи і заклади приватної медицини ще позбавлені можливостей видачі хворим лікарняних листів на випадок їх захворювання, існують значні обмеження щодо використання в лікувальних цілях деяких наркотичних препаратів, недосконалою залишається нормативно-правова база діяльності сектору приватної медицини, його співробітників, багато проблем існують щодо їх пенсійного забезпечення тощо. На превеликий жаль за роки незалежності України ще не було спроби публічного системного аналізу юридичної, економічної та організаційної діяльності сектору приватної медицини: наша перша конференція передбачає вільне обговорення існуючих проблем з метою розгляду їх в жовтні місяці 2007 року на Всеукраїнському з'їзді підприємств установ і закладів недержавної форми власності галузі охорони здоров'я. За роки діяльності держави в новому соціально-економічному пострадянському просторі приватний сектор охорони здоров'я розвивався без наявності загальнодержавної програми його відбудування та удосконалення; йому, на наш погляд ще відводиться другорядна роль в формуванні системи охорони здоров'я в нових ринкових відносинах, про що свідчить відсутність чіткої програми його подальшого розвитку в створеній дорожній карті МОЗ України по розвитку галузі охорони здоров'я. Тому на сьогоднішній день ми так і не маємо не тільки єдиного загальнодержавного Реєстру підприємств, установ і закладів приватного сектору галузі, а і побудованої чіткої загальнодержавної системи приватної медицини з відпрацьованими її принципами, методологією, удосконаленою нормативно-правовою базою, інвестиційними програмами розвитку тощо. При цьому однією з особливостей формування системи приватної медицини є так зване "самоврядне" її становлення і розвиток без суттєвої інвестиційної допомоги з боку держави. Навпаки, приватній медицині на визначених етапах прийшлося пережити роки жорсткого податкового тиску, надмірного контролю та величезної кількості відомчих перевірок з боку органів виконавчої та державної влади тощо. В той же час, основні напрямки її становлення і розвитку, які відшліфовані життям, дозволили їй зайняти важливе місце в хронічно недофінансованій загальнодержавній системі надання населенню медичної, стоматологічної, фармацевтичної допомоги, зберегти розвиток проектування та вітчизняного виробництва виробів і товарів медичного призначення. Таким чином, є суттєва необхідність разом з Міністерством охорони здоров'я України сформулювати основні принципи та методологію, а скоріше за всього Концепцію подальшого становлення і розвитку приватної медицини на найближчі 10 - 15 років, з представленням і затвердженням її на Першому Всеукраїнському з'їзді приватної медицини у жовтні 2007 року. Розгляд особливостей ретроспективного розвитку приватної медицини на Україні потребує глибокого аналізу її стану на сьогоднішній день. За даними проведених нами наукових досліджень, на кінець 2006 року в приватному секторі галузі охорони здоров'я працювало 1,3% підприємств, установ і закладів з кількістю працюючих більше однієї тисячі; у 2,2% - працювало до 400 працюючих; у 7,6% - працювало від 150 до 400 працюючих; у 5,6% працювало від 70 до 150 працюючих; у 9,1% працювало від 20 до 70 працюючих; у 29,6% працювало від 10 до 19 працюючих; і у 44,6% працювало до 10 працюючих. Таким чином в приватному секторі галузі охорони здоров'я вагому більшість (74,2%) складають установи і заклади, в яких працює до 10 - 20 співробітників - це стоматологічні кабінети, аптеки, лабораторії і невеликі медичні центри. Однією з особливостей розвитку цього сектору є поступове зростання (завдяки ініціативному надходженню інвестицій) чисельності стоматологічних клінік та медичних центрів з кількістю працюючих в них від 21 до 150-400 осіб, зростання темпів побудови за власні кошти підприємств, установ і закладів приватного сектору галузі охорони здоров'я. Так, тільки за останні п'ять років - з 2000 року по 2006 рік темпи росту більш потужних клінік, медичних центрів склали 216%. За нашими прогнозами розвиток потужних установ і закладів приватного сектору до 2012 року зросте в 1,7 - 2,2 рази. При цьому паралельно зростає і загальна так звана "вартість" цих підприємств, установ і закладів, яка включає медичне і допоміжне обладнання, вартість приватизованої, або побудованої будови, спеціальний медичний транспорт тощо. Темпи такого зростання за останні п'ять років у містах, з кількістю населення більше 1000000 мешканців склали 274%. по відношенню до 2000 - 2001 рокам. В той же час, формування та розташування мережі установ і закладів приватної медицини, аптек, аптечних пунктів здійснюється за принципами ринкового задоволення попиту населення, його можливої платоспроможності, і на жаль, а це природно, така мережа приватної медицини обходить стороною не тільки окремі села, а в більшості випадків невеликі міста і сільські райони, залишаючи можливості отримання цією категорією населення додаткової платної медичної допомоги. Значною особливістю формування і діяльності сектору приватної медицини залишається короткостроковість роботи її окремих установ і закладів. За даними наших досліджень із кожної сотні створених медичних центрів у 1995 році до сьогоднішнього часу "дожили" 46; із кожної сотні створених стоматологічних кабінетів до сьогоднішнього часу "дожили" 66; із кожної сотні створених аптечних закладів до сьогоднішнього часу "дожили" 89; із кожної сотні приватних конструкторських бюро і малих підприємств по конструюванню і виробництву медичної апаратури. інструментів і обладнання до сьогоднішнього час "дожили" лише 11. Аналіз так званого "недожиття" установ і закладів приватної медицини показав, що з кожної сотні зачинених підприємств, установ і закладів 41,5 не змогли вийти на необхідну рентабельність своєї роботи, своєчасно виплатити отримані в банках кредити для відкриття; 14,1% були змушені закритися з приводу нераціонального їх розташування, підвищення орендної плати, розриву договорів на оренду з-за своєї юридичної необізнаності; 18,3% - не витримали податкового тиску, своєвілля провіряючих та контролюючих органів (податкової інспекції, санепідстанції, пожежних та інших служб), 9,3% були позбавлені ліцензій, або не обновили їх на наступний період; 1,8% зупинили свою діяльність з причин конфліктів між пацієнтами та установою і закладом; 11,0% - зз-за недосконалого і некваліфікованого керівництва з боку керівників цих підприємств, установ і закладів; 4,0% - не вказали причину припинення діяльності. Все вищенаведене свідчить про слабку юридичну, економічну, соціальну базу, яка ще існує при формуванні сектору приватної медицини. Однією з особливостей формування цього сектору залишається і те, що керівники цих установ і закладів не володіють в достатньому обсягу необхідним досвідом керівництва колективами, питаннями охорони праці, соціального діалогу між роботодавцями і профспілковими організаціями, мають дуже слабкий зв'язок з органами державної виконавчої влади на місцях, органами охорони здоров'я, керівниками лікувально-профілактичних закладів. Тільки 0,12% керівників підтримують безпосередній зв'язок з Міністерством охорони здоров'я України та входять до складу громадських Рад, комісій тощо; 16,8% керівників сектору приватної медицини мають стосунки з керівництвом на рівні обласних та міських Управлінь охорони здоров'я; 17,4% керівників здійснюють тісне співробітництво з керівництвом лікувально - профілактичних закладів; 60% 65% керівників установ і закладів приватної медицини працюють само тушки, не підтримуючі ніяких контактів з керівництвом області, міста, району, не входять до складу колегій обласних управлінь охорони здоров'я, інших колегіальних органів та громадських об'єднань. 98,9% установ і закладів сектору приватної медицини не мають профспілкових організацій, а в наслідок цього не використовують можливості пільгового оздоровлення членів колективу, їх соціального захисту тощо. На сьогодні тільки 1,1% керівників сектору приватної медицини увійшли до Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців галузі охорони здоров'я, що суттєво зменшує можливості їх юридичного, соціального захисту, зміцнення економічної спроможності, що гарантовано Законом України "Про організації роботодавців" Все це, на наш погляд збіднює їх роботу, знижує кваліфікацію, зменшує можливості юридичної та організаційно-методичної обізнаності, виводить з поля інформованості щодо стану захворюваності населення даної області, міста, району тощо. Ми повинні на з'їзді поставити також питання відпрацювання організаційно-методичних механізмів тісних взаємозв'язків керівників установ і закладів сектору приватної медицини з керівництвом областей, міст і районів, наполягати на включення їх до діяльності Рад, колегій, громадських об'єднань, фахових асоціацій тощо. Не можна не виказати тривогу щодо розташування в різних регіонах країни 64% - 86% установ і закладів приватної медицини - медичних центрів, стоматологічних кабінетів, в пристосованих приміщеннях, підвальних або в полу підвальних приміщеннях, де орендна плата за кожний квадратний метр площі порою досягає значних показників. В той же час, в країні від радянських часів залишилася значна кількість лікувально-профілактичних закладів, які спроможні здавати в оренду свої площі установам і закладам приватної медицини, надаючи при цьому комплексну медичну допомогу населенню. В Федерацію роботодавців галузі охорони здоров'я постійно звертаються інвестори, які могли би інвестувати значні кошти для побудови сучасних медичних, стоматологічних клінік на вільних територіях розташування державних і комунальних медичних закладах. Такі пропозиції заслуговують уваги і необхідного відпрацювання з сторони органів законодавчої влади відповідної нормативно-правової бази. ми пропонуємо і ці питання винести також для обговорення на з'їзді. Враховуючи ринкові механізми розбудови приватної системи надання медичної допомоги, не можна в примусовому порядку створювати таку систему. але ж і необхідно обговорити ці проблеми на з'їзді, враховуючи необхідність опікуванням здоров'ям сільського, малозабезпеченого населення нашої держави. Все вищенаведене тягне за собою негайного вирішення питань кадрового забезпечення сектору приватної медицини, зростання кваліфікації виробників виробів і товарів медичного призначення, фармацевтичних препаратів, лікарів і середнього медичного персоналу Тому, наступною особливістю формування сектору приватної медицини є розглядання та аналіз вищезазначених питань. Щорічне зростання кількості установ і закладів приватної медицини тягне за собою і зростання кількості медичних працівників. які в них працює, стан їх кваліфікації тощо. З урахуванням недостатньої оплати праці фахівців в установах і закладах - загальнодержавної, комунальної форми власності, ми реєструємо щорічний їх відтік в приватний сектор медицини. При цьому необхідно звернути увагу на той факт, що такий відтік здійснюється в більшості випадків за рахунок фахівців молодших вікових груп. На кінець 2006 року в стоматологічних кабінетах і клініках та медичних центрах в різних регіонах країни працює від 48% до 64% спеціалістів вікових груп до 30 -35 років, тоді як у 2000 році їх питома вага складала від 44% до 55%, а забезпеченість на 10000 населення цією віковою групою спеціалістів у 2000 році складала від 16,2 - 18, 8. до 19,4 0-21,2 у 2006 році. До того ж особливу тривогу, викликає перехід спеціалістів, із стажем роботи в галузі охорони здоров'я до п'яти років, з лікарняної роботи на роботу в фармацевтичну галузь, сферу побутових послуг тощо, де заробітна їх плата в 3-5 разів вища, за такою в лікувально-профілактичних закладах державної форми власності. Вже в установах і закладах державної системи охорони здоров'я в окремих регіонах працює до 62-69% фахівців предпенсійного. або пенсійного віку, стрімко зростає дефіцит лікарів та середнього медичного персоналу. В той же час спостерігається тенденція звороту спеціалістів з перерваним медичним стажем у приватну медицини (за умови знаходження шляхів отримання ліцензій), відкриття ними медичних, стоматологічних кабінетів за рахунок накопичених на немедичній роботі коштів. Якість надання медичної допомоги в таких установах і закладах, як правило недостатньо висока. Анонімне анкетне опитування керівників установ і закладів приватної медицини щодо якості надання медичної ( стоматологічної) допомоги показало, що ця допомога у 92,6% - 94,5% надається без використання державних стандартів діагностики та лікування хвороб. 46% керівників сектору приватної медицини взагалі не мають обізнаності щодо існуючих державних стандартів діагностики і лікування хвороб. Все вищенаведене сприяє поступовому зростанню звернень пацієнтів з приводу недостатньо кваліфікованого надання їм медичної допомоги. Значними залишаються проблеми фармакотерапії, оперативного отримання інформації щодо використання вітчизняних та імпортних фармакологічних препаратів для лікування хворих Все вищенаведене спонукає поставити на з'їзді питання щодо обов'язкового введення в практику діяльності сектору приватної медицини загальнодержавних стандартів діагностики і лікування хворих. створення системи підвищення кваліфікації фахівців сектору приватної медицини, їх атестації та більш прискіпливої акредитації цих установ і закладів. При цьому щоб запобігти зловживання з сторони державних чиновників така атестація і акредитація, ліцензування діяльності повинні проводитися за участю фахових асоціацій та за широкою участю медичної громадськості. Значною проблемою залишаються питання ліцензування та акредитації підприємств, установ і закладів галузі охорони здоров'я недержавної форми власності, удосконалення підзаконних нормативно-правових актів, адаптованих до потреб життєдіяльності приватного сектору охорони здоров'я. За даними анкетування керівників цих закладів необхідно підняти питання отримання ліцензії разом з закінченням інтернатури спеціалістом нашої галузі, суттєвого розвантаження вимог для її отримання установами і закладами, впровадження зарубіжного досвіду безпосередньої участі в ліцензуванні фахових медичних, стоматологічних, фармацевтичних асоціацій, що дало би можливість більш прозорого і об'єктивного підходу в цих питаннях. Вищезазначені проблеми розвитку приватного сектору охорони здоров'я потребують постійного, щоденного комплексного їх вирішення. Для цього, на наш погляд, а також за підтримкою Міністерства охорони здоров'я необхідно було би створити єдиний, постійно діючий при Міністерстві колективний орган - Національну Агенцію з питань стандартизації, акредитації та ліцензування закладів охорони здоров'я недержавної форми власності", як державного підприємства, засновником якого міг би стати МОЗ України та представники сектору приватної медицини, про що буде сьогодні йтися річ в окремій доповіді. Таким чином, сектор приватної медицини за останні двадцять років пройшов великий шлях становлення і виріс до системи, яка вже претендує на її офіційне признання поруч з державною системою охорони здоров'я. Розвиток приватної медицини вже має беззупинний шлях і потребує негайної уваги. участі і допомоги з боку нашої держави. |
