Проект Постанови КМУ

Проект

"Про порядок взаємодії громадських членських організацій сприяння охороні здоров’я (лікарняна каса) з юридичними і фізичними особами, лікувально-профілактичними закладами щодо надання додаткових медичних послуг населенню”.

На підставі Законів України „Про об’єднання громадян” (від 16.06.1992 року №2460-12), „Основи законодавства України про охорону здоров’я” (від 19.11.1992 року №2801-ХII), «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» (від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ), Указ Президента України «Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України» (від 7.12.2000 №1313/2000), Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги” (від 11.07.2002 №955) та з метою впровадження науково-обгрунтованих форм і методів надання населенню додаткової медичної допомоги

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Положення „Про порядок взаємодії громадських членських організацій сприяння охороні здоров’я (лікарняна каса) з юридичними і фізичними особами, лікувально-профілактичними закладами щодо надання додаткових медичних послуг населенню” (додається).

Це Положення визначає порядок взаємодії громадських членських організацій сприяння охорони здоров’я (лікарняна каса) з державними установами, лікувально-профілактичними закладами, підприємствами та організаціями щодо надання додаткових медичних послуг населенню

1.1. Громадська організація - лікарняна каса (далі ЛК) є членською неприбутковою організацією, що поєднує інтереси трудових колективів, окремих громадян - членів ЛК у питаннях реалізації і захисту їхніх законних прав на охорону здоров'я шляхом організації проведення оздоровчих заходів, надання доступної і якісної додаткової медичної допомоги.
1.2. Діяльність ЛК ґрунтується на добровільній участі, рівноправності її членів, самоврядуванні, законності і гласності.
1.3. ЛК у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про об'єднання громадян», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» і іншими нормативними актами, Статутом ЛК, прийнятим її членами і цим Положенням.
1.4. Згідно Закону України про громадські об’єднання ЛК є юридичною особою, має свою печатку, логотип і розрахунковий рахунок у банку.
1.5. В Статуті ЛК пропонується передбачати такі основні напрямки і завданнями її діяльності:
 залучення коштів трудових колективів, роботодавців, окремих громадян, спонсорів і меценатів у вигляді членських внесків, разових чи періодичних добровільних внесків, благодійних пожертвувань, безоплатної фінансової і матеріальної допомоги, у тому числі гуманітарної допомоги інших країн з метою реалізації медичних комплексних програм ЛК;
- укладання договорів про співробітництво з вищими медичними навчальними закладами, науково-дослідними інститутами, дослідницькими лабораторіями, лікувально-діагностичними і профілактичними центрами, медичними установами та їхніми структурними підрозділами, окремими лікарями, у тому числі приватно практикуючими, а також іншими громадськими організаціями, благодійними фондами для забезпечення заходів щодо охорони здоров'я, обстеження і лікування членів ЛК;
 механізми оплати витрат на оздоровлення, діагностику, лікування і реабілітаційні заходи, які передбачається проводити ЛК в межах затверджених програм;
 механізми надання безоплатної фінансової і матеріальної допомоги членам ЛК, а також медичним установам, що мають договірні відносини з ЛК і беруть участь у реалізації затверджених програм;
 організацію ведення персонального обліку членів ЛК, надходжень членських внесків, їх використання, складання фінансових і статистичних звітів про свою діяльність;
 проведення позавідомчої оцінки якості медичної допомоги, що надається членам ЛК у медичних установах, які мають договірні відносини з ЛК;
 надання юридичної допомоги і захист прав членів ЛК при неякісному лікувально-діагностичному забезпеченні;
 взаємодія з органами державної влади, місцевого самоврядування, органами управління охорони здоров'я з метою узгодження спільних напрямків діяльності по підвищенню доступності і якості медичної допомоги;
 регулярне інформування засобів масової інформації про діяльність ЛК, результати взаємин з установами охорони здоров'я в питаннях охорони здоров'я населення.

2.1. Лікарняна каса, як громадська організація, має права і виконує свої обов’язки на підставі існуючого Законодавства.
При цьому ЛК, на підставі статей 6,7, 24 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я можуть здійснювати контроль за цільовим використанням залучених до ЛК коштів, визначати вартість надання медичних послуг згідно затверджених спільними договорами програм; вимагати від юридичних осіб, з якими укладені договори на спільну діяльність застосування затверджених МОЗ України медико-технологічних стандартів діагностики і лікування, проводити позавідомчий контроль якості надання лікувально-діагностичної допомоги членам лікарняної каси.
В процесі взаємодії з лікувально-профілактичними закладами з питань надання додаткової медичної допомоги, ЛК рекомендується вести облік своїх членів, статистичну звітність захворюваності членів ЛК, основних показників її діяльності.
В окремих випадках при наданні екстреної і невідкладної медичної допомоги громадянам - членам ЛК, лікувально-профілактичні заклади не мають право вимагати перерахування коштів лікарняною касою за надання таких медичних послуг.
У разі виникнення спірних питань між ЛК і лікувально-профілактичним закладом, з яким укладені договори на спільну діяльність фахівці ЛК можуть вимагати проведення спільної експертизи якості надання медичної допомоги, передавати матеріали для експертизи у відповідні органи управління охорони здоров'я, МОЗ України, слідчі органи.

Суб'єктами Лікарняної каси є:
3.1. Юридичні і фізичні особи - трудові колективи підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремі громадяни та члени їх родин.
3.2. Медичні установи:
 лікувально-профілактичні установи усіх форм власності або їх окремі структурні підрозділи;
 науково-дослідні інститути, лабораторії, медичні центри;
 високоспеціалізовані центри діагностики і лікування інших регіонів України;
 окремі медичні працівники, у тому числі приватно практикуючі лікарі;
 санаторії, профілакторії і реабілітаційні центри.

4.1. Взаємини з фізичними і юридичними особами, трудовими колективами – членами ЛК можуть бути у вигляді договорів в межах спеціалізованих медичних, медико-соціальних програм, передбачаючи надання медичної, реабілітаційної, оздоровчої допомоги членам ЛК.
4.2. Взаємини ЛК з лікувально-профілактичними, медичними, санаторно-курортними установами, їх структурними підрозділами можуть бути також на підставі складених договорів, узгоджень тощо про спільну діяльність. У таких договорам можуть бути визначені види та обсяги профілактичної, лікувальної, діагностичної, реабілітаційної допомоги, їхня вартість відповідно до медико-технологічних стандартів тощо.
4.3. Згідно укладеним договорам ЛК може проводити аналіз якості надання медичної, оздоровчої, реабілітаційної допомоги лікувально-профілактичними, санаторно-курортними закладами, проводити вивчення і експертний аналіз їх первинної медичної документації.

Лікарняна каса у своїй господарській діяльності керується законами України, постановами Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими документами.
Рекомендується ЛК здійснювати в першу чергу оплату витрат на лікувально-діагностичні і профілактичні заходи, проведені її членам у рамках своїх медичних та оздоровчих програм.

Лікарняна каса веде затверджений законодавством бухгалтерський облік, складає і представляє звіти в порядку і терміни, передбачені законодавством України.

Діяльність ЛК припиняється за рішенням конференції або судових органів у порядку і на підставі, передбачених законодавством України.
 Припинення діяльності ЛК здійснюється у формі реорганізації або ліквідації.
 Кошти і майно ЛК при її реорганізації переходять до новоствореної юридичної особи.
 Кошти, що залишилися, і майно ЛК при її ліквідації спрямовуються на виконання статутних цілей і завдань або зараховуються до бюджету.

Д О В І Д К А
про доцільность створення суспільно-солідарного громадського сектору охорони здоров’я та системи лікарняних кас в Україні.

Однією з основних проблем сучасної системи надання медичної допомоги населенню є недостатній рівень бюджетного фінансування.
Існуюча в даний час система фінансування медичної допомоги тільки на 1/3 забезпечує потреби лікувальних установ. При цьому понад 70% виділених бюджетних коштів використовуються на виплату заробітної плати медичним працівникам. На фінансування лікувально-діагностичних медичних технологій витрачається близько 10% бюджету, при мінімальній потребі в 5-7 разів більше.
Міжнародні зіставлення свідчать про наявність тісної кореляції між рівнем економічного розвитку країни і рівнем державних зобов'язань щодо надання населенню медичної допомоги за рахунок коштів бюджету і тому безкоштовної для громадян.
Фактично на Україні функціонує принцип індивідуальної відповідальності за покриття витрат на медичну допомогу. Хвора людина залишається один на один із хворобою і у випадку серйозного захворювання змушена нести такі витрати, що ставлять її на межу фінансового краху.
Особливо це стосується найменш забезпечених прошарків населення, тобто його більшості. Саме ці прошарки змушені витрачати на медичну допомогу основну частку своїх сімейних бюджетів і частіше відмовлятися від лікування і придбання медикаментів.
Важливо враховувати, що залежність рівня державних зобов'язань від рівня економічного розвитку країни носить об'єктивний характер. Перебороти її практично неможливо навіть при суттєвій зміні бюджетних пріоритетів убік охорони здоров'я.
Це об'єктивно визначає необхідність аналізу діяльності галузі, пошуку шляхів підвищення ефективності використання трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів системи охорони здоров'я, а також залучення додаткових механізмів фінансування.
Система охорони здоров'я, на відміну від більшості інших суспільних сфер, повністю знаходиться на бюджетному фінансуванні, а можливості широкого залучення позабюджетних джерел обмежена існуючою законодавчою базою.
Конституційний Суд України в 1998 році скасував Постанову Кабінету Міністрів України про платні послуги і часткову компенсацію в державних і комунальних закладах охорони здоров'я. У 2002 році Конституційний Суд України підтвердив визнання неконституційними дії державно-комунальних закладів охорони здоров'я по залученню благодійних пожертвувань у будь-яких формах і оплату медичної допомоги до, під час чи після її одержання незалежно від механізму залучення фінансових чи матеріальних коштів.
В результаті галузь немає можливості користуватися перевагами ринкової економіки, але при цьому відчуває на собі всі проблеми ринкових відносин.
Створений і діючий за таких умов потужний тіньовий ринок медичних послуг, хоча і є захисною адаптивною реакцією їх виробників і споживачів до цього дефіциту, все ж містить в собі низку соціальних загроз.
По-перше, якісна і кваліфікована медична допомога для більшості громадян фактично стає менш доступною, оскільки тіньова ціна послуг не є адекватною їх собівартості. По-друге, відсутні механізми забезпечення контролю якості медичної допомоги. По-третє, не введені механізми дотримання стандартів якості лікувально-діагностичного процесу. По-четверте, виробники медичних послуг за умов тіньового ринку експлуатують матеріально-технічну базу державних та комунальних медичних закладів без належного відшкодування витрат, тобто паразитуючи на них.
Як наслідок, медична допомога надається безоплатно тільки при життєво-невідкладних станах. При цьому практично всі лікувальні заклади не мають достатньої завантаженості, чітко визначених показань до рівнів лікування, а проведені лікувально-діагностичні процедури фінансово забезпечуються за рахунок пацієнтів шляхом придбання ліків, внесення різних за змістом добровільних благодійних внесків.
Подібна практика не тільки невиправдана з державно-політичних, соціально-медичних, але і ресурсозбиткова з економічних позицій.
Через це діюча модель охорони здоров’я увійшла в протиріччя з Конституцією України, новим Кримінальним Кодексом, що ставить під загрозу можливість надання справедливої, доступної і якісної медичної допомоги.
Закономірно повстають питання пошуку позабюджетних джерел фінансування, структурних змін в галузі, впровадження нових принципів та механізмів організації медичної допомоги.
Отже, з урахуванням дефіциту бюджетних коштів з одного боку та чималої суми власних витрат населення на медичну допомогу з іншого боку, ми об’єктивно стикаємось з необхідністю формування і розвитку суспільно-солідарного громадського сектору охорони здоров’я як потенційного інвестора системи додаткової медичної допомоги, яка незабезпечується бюджетом. Тоді стає зрозумілим розподіл всього обсягу медичної допомоги, якої потребує населення, на гарантований та додатковий.
Гарантований обсяг медичної допомоги має фінансуватися за рахунок бюджету. Додатковий обсяг фінансується за рахунок залучення додаткових джерел фінансування, які мають покрити видатки, що перевищують бюджетні можливості. До речі, про такий розподіл йдеться в Указі Президента України від 7.12.2000 року №1313 “Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України”.
Що то за додаткові джерела фінансування? А то і є ті кошти населення, які обертаються в тіньовому ринку медичних послуг.
Тому для легалізації цього ринку, впорядкування фінансових стосунків між його учасниками та з метою розвитку громадського сектору охорони здоров'я нами пропонується організація системи додаткової медичної допомоги населенню на суспільно-солідарній громадській основі. Для цього може бути використано досвід роботи громадських організацій сприяння охорони здоров'я «Лікарняних кас», який існує в Україні понад 4 роки.
Будучи прототипом страхової медицини, цей механізм змінює принципи організації, управління і фінансування сучасної системи охорони здоров’я, органічно виростаючи з неї, доповнюючи і розвиваючи її.
Функціонування лікарняних кас спрямоване на організацію принципово нової системи взаємовідносин між всіма учасниками процесу надання медичної допомоги, в якій чітко визначені функції кожного з них:

1. Територіальні органи влади управлінсько-розпорядчими рішеннями створюють умови для формування суспільно-солідарного громадського сектору охорони здоров’я на рівні місцевого самоврядування, функціонування самого механізму лікарняних кас та забезпечують контроль і вдосконалення його діяльності (функція арбітра).

2. Лікарняна каса виступає представником інтересів населення в питаннях додаткової медичної допомоги, використовуючи медичні страхові технології і виконуючи наступні функції:
2.1 солідарного накопичення коштів (регулярні колективні, сімейні та індивідуальні членські внески, благодійні пожертвування і т.і.) для цільового та персоніфікованого їх використання на додаткову медичну допомогу – профілактику, діагностику, амбулаторне і стаціонарне лікування;
2.2 покупця медичних послуг і фінансового посередника між надавачами медичних послуг та пацієнтами;
2.3 спостереження за забезпеченням доступності та якості медичної допомоги через проведення позавідомчого контролю, дотримання лікувальними установами медико-технологічних стандартів;
2.4 юридичного посередника і захисника прав пацієнтів;
2.5 оптимального забезпечення членів лікарняної каси лікарськими препаратами з повним або частковим покриттям їх вартості;
2.6 громадського інвестора лікувальних установ в питаннях забезпечення медичним обладнанням, лікарськими препаратами, витратними медичними матеріалами та здійснення інших витрат на медичні технології;
2.7 економічної, соціальної та морально-етичної мотивації медичних працівників шляхом створення можливостей для додаткової заробітної платні, підвищення кваліфікації (курси вдосконалення, медичні посібники, участь у наукових форумах).

3. Колективні (контингенти підприемств різних форм власності, організацій та установ), сімейні та індивідуальні члени регулярно відраховують членські внески, значно зменшуючи фінансовий ризик у випадку надання додаткової медичної допомоги і забезпечуючи власними коштами (функція громадського інвестора) її більшу доступність та якість.
Оскільки в нинішньому законодавчому полі лікарняні каси існують як громадькі організації, то механізм контролю за використанням коштів на медичну допомогу та управлінсьу діяльністю лікарняної каси є прозорим і доступним для всіх членів лікарняної каси.

4. Лікувальні заклади надають додаткову медичну допомогу членам лікарняної каси згідно до визначених медико-технологічних стандартів, отримують додаткові джерела фінансування своєї діяльності, пряму економічну мотивацію до підвищення якості і удосконалення технологій як окремих медиків, так і медичних установ в цілому (функція виробника).

Законодавчою базою для організації лікарняних кас є:
 Закон України Основи законодавства України про охорону здоров'я (від 19.11.1992 року).
 Закон України «Про об'єднання громадян» (від 16.06.1992 року №2460-ХИИ).
 Закон України «Про страхування» (від 7 березня 1996 року).
 Закон України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» (від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ).
 Закон України «Про захист прав споживачів».
 Указ Президента України від 8.08.2000 №963/2000 «Про додаткові заходи по поліпшенню медичної допомоги населенню України».
 Указ Президента України від 7.12.2000 №1313/2000 «Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України».
 Постанова Кабінету Міністрів України «Про твердження Міжгалузевої комплексної «Програми «Здоров'я нації» від 10 січня 2002 року №14.

Одним із основних пунктів у пропонованому варіанті залучення додаткових позабюджетних коштів на охорону здоров'я є механізм добровільних членських персоналізованих внесків населення через неприбуткову громадську членську організацію сприяння охорони здоров'я "Лікарняну касу", яка є ключовим функціональним елементом у суспільно-солідарному громадському секторі додаткових можливостей, який почав розвиватися.
Розвиток такого сектору дозволить кардинально змінити наявну систему відносин між медичними працівниками і пацієнтами у галузі.
З цієї крапки зору, формування суспільно-солідарного громадського сектору сприяє наближенню національної системи охорони здоров'я до європейських соціальних стандартів.
Зокрема, колективне право пацієнтів на "певну форму представництва своїх інтересів на всіх рівнях системи охорони здоров'я" сьогодні реалізується шляхом створення специфічних юридичних осіб – громадських організацій.
Громадські організації є складовою суспільно-солідарного громадського сектору охорони здоров'я і, оскільки є споживачами додаткової медичної допомоги, приймають участь в її солідарному позабюджетному фінансуванні.
Природно виникає потреба в механізмах управління якістю медичної допомоги, раціонального використання солідарно накопичених коштів, захисту своїх прав тощо.
Усвідомлення необхідності створення цих механізмів, у свою чергу, стимулює розвиток контрактних стосунків, впровадження в практику стандартів медичної та медикаментозної допомоги, проведення експертиз якості.
Стандарти медичної допомоги взагалі мають стати соціально-правовим базисом для взаємин у сфері охорони здоров'я.
Слід визнати, що існуюча система забезпечення якості медичної допомоги в нашій державі не відповідає сучасним вимогам, що обумовлено відсутністю чіткого розподілу функцій учасників контролю, недосконалістю засобів та механізмів контролю. При формуванні суспільно-солідарного громадського сектору з його солідарно накопиченими коштами для фінансування додаткової медичної допомоги, процес контролю якості може здійснюватися трьома групами його учасників:
- контроль з боку виробника медичних послуг (внутрішній контроль якості);
- контроль з боку споживача медичних послуг (споживчий контроль якості);
- контроль з боку організацій, незалежних від виробників та споживачів медичних послуг (зовнішній контроль якості).
Основним функціональним елементом суспільно-солідарного громадського сектору є лікарняні каси – громадські членські організації сприяння охороні здоров’я, які акумулюють позабюджетні солідарні цільові внески суб’єктів територіальної громади, підприємств і витрачають їх на додаткову медичну допомогу членам своїх організацій, використовуючи медичні страхові технології та впроваджуючи систему контролю якості, стандартизації медичної та медикаментозної допомоги, захисту прав пацієнтів.
Таким чином, всі означені проблемні питання, вирішення яких дозволяє повернути втрачені доступність та якість медичної допомоги, а саме – залучення додаткових позабюджетних коштів, стандартизація медичної та медикаментозної допомоги, впровадження систем управління якістю, захист прав пацієнтів – є предметом і метою діяльності лікарняних кас.
Лікарняна каса – це недержавна громадська членська організація сприяння охороні здоров'я і захисту прав пацієнтів, в основі якої лежати добровільні персоналізовані внески населення для фінансування додаткових медичних послуг у рамках членських комплексних медичних програм.
Членський внесок у лікарняну касу є вид добровільного солідарного внеску, що використовується з застосуванням страхових медичних технологій при організації медичної допомоги в суспільно-солідарному громадському секторі охорони здоров'я.
Механізм лікарняних кас змінює принципи організації, управління і фінансування державно-комунальної системи охорони здоров'я, органічно виростаючи з неї, доповнюючи і розвиваючи її.
Всі лікарняні каси діють у різних умовах, мають різні організаційні конфігурації, різні пріоритети у своїй діяльності і тому об’єктивно потребують уніфікації та нормування правил функціонування та взаємодії з іншими учасниками процесу забезпечення медичної допомоги – органами влади, підприємствами, медичними заставами, населенням.
Отже, формування суспільно-солідарного сектору додаткової медичної допомоги і його важливого елемента – лікарняних кас, як невід'ємної складової всієї національної системи охорони здоров'я є не тільки об'єктивно необхідним напрямком перетворень, але й вимогою і передумовою нашої інтеграції в європейське товариство.
Тому, для реалізації політики справедливого забезпечення населення доступною, якісною медичною допомогою необхідна Постанова Кабінету Міністрів „Про порядок взаємодії громадської членської організації сприяння охороні здоров’я „Лікарняна каса” з державними установами, місцевими громадами, лікувально-профілактичними закладами, підприємствами та організаціями щодо надання додаткових медичних послуг населенню”, яка має визначити нормативно-правову базу функціонування лікарняних кас.